Питер Хёг - Смілла та її відчуття снігу

На моєму касетному магнітофоні вибито «Геодезичний інститут». У ньому вбудовані динаміки, вбудоване сімдесятипроцентне спотворення, вбудована міцність, тож навіть неможливо знайти виправдання для купування нового.

Переді мною на столі коробка з-під сигар, що належала Ісайї. Я по черзі зважую на долоні всі предмети. Знаходжу в енциклопедії Біркет-Сміта «Ескімоси» розділ про наконечник гарпуна. Це наконечник часів культури Дорсет — восьме-десяте сторіччя нашої ери. У книзі висловлюється припущення, що знайдено щонайменше п’ять тисяч таких наконечників. На узбережжі протяжністю три тисячі кілометрів.

Я дістаю касету з коробочки. Це Maxell XLI-S. Дорога плівка. Для тих, хто хоче записувати музику.

На плівці немає музики. На ній записано голос людини. Гренландця.

На острові Диско 1981 року я брала участь у дослідженні впливу морського туману на корозію карабінів, які використовуються для страховки під час переходів по глетчеру. Ми просто розвішували їх на мотузочці й поверталися через три місяці. Вони як і раніше виглядали надійно. Трохи пошкодженими, але все-таки надійними. Завод зазначав, що граничне навантаження на них становить чотири тисячі кілограмів. Та виявилося, що ми можемо розкришити їх на шматочки нігтем. Потрапивши в чужий клімат, вони зазнали руйнування.

Такі самі процеси руйнування відбуваються, коли втрачаєш свою мову.

Коли нас перевели із сільської школи до Кваанаака, у нас з’явилися вчителі, які не могли ані слова сказати ескімоською і навіть не думали вчити її. Вони розповіли нам, що тим з нас, хто зможе стати кращим за інших, відкриється шлях у Данію, можливість закінчити гімназію й позбутися арктичної вбогості. Це золоте сходження мало здійснитися за допомогою данської мови. Це було в той час, коли закладалась основа політики шістдесятих. Яка привела до того, що Гренландія офіційно стала «найпівнічнішим данським амтом», a inuit офіційно мали називатися «північними данцями» і, згідно з висловлюванням нашого спільного прем’єр-міністра, мали «бути підготовлені до сприйняття тих самих прав, які мають решта данців».

Так закладається основа. Потім приїжджаєш у Данію, минає півроку, і тобі здається, що ти ніколи не забудеш рідної мови. Адже нею думаєш, згадуєш своє минуле. Але одного разу зустрічаєш на вулиці гренландця. Перекидаєшся з ним кількома фразами. І раптом виявляється, що треба підбирати найпростіші слова. Минає ще півроку. Подруга запрошує тебе до «Будинку гренландців» на Левстреде. Там і виявляєш, що твою власну ескімоську можна розкришити на шматочки нігтем.

Пізніше, повертаючись, я намагалася знову її вивчити. Як і багато в чому іншому, тут я не те щоб мала великі успіхи, але й не зазнала поразки. Так приблизно і стоїть справа з моєю рідною мовою — неначе мені шістнадцять-сімнадцять років.

До того ж у Гренландії не одна мова. Їх три. Людина на Ісайїній плівці говорить східноескімоською.

Її тон, як мені здається, свідчить про те, що вона розмовляє з кимось. Але її не перебивають. Схоже, що вона говорить у кухні або в їдальні, бо іноді лунають звуки, схожі на стукіт ножів і виделок. Іноді чути шум двигуна. Можливо, це генератор. Або шум записуючого пристрою.

Вона пояснює щось важливе для неї. Пояснення довге, гаряче, докладне, але трапляються й довгі паузи. Під час пауз чується шум — чи то музика, чи то звук якогось духового інструмента. Залишки попереднього запису, що погано стерся.

Я полишаю спроби зрозуміти, що говорять, і поринаю в роздуми. Той, що говорить, не може бути Ісайїним батьком, бо він говорив іншим діалектом.

Закінчується фраза, і голос пропадає. Мабуть, натискали на паузу, бо не чути тріску. Голос то з’являється, то змінюється рівним шумом. А десь на задньому плані відлуння далекої музики.

Я залишаю магнітофон увімкненим і кладу ноги на стіл.

Іноді я давала Ісайї послухати музику. Я ставила динаміки до канапи, близько до його вух, якими він погано чув, і збільшувала гучність. Він відкидався назад і заплющував очі. Часто він засинав. Він тихо падав на бік, не прокидаючись. Тоді я піднімала його й несла наниз. Якщо там було дуже галасливо, я знову несла його нагору і клала на ліжко. У ту мить, коли я його клала, він завжди прокидався. І здавалося, що в цьому напівсонному стані він, хрипкувато бурмочучи, намагається проспівати кілька тактів того, що чув.

Я заплющую очі. Ніч. Останні різдвяні гості відкотили вже свої повні дарунків трейлери додому. Тепер вони, лежачи в ліжку, з нетерпінням чекають післязавтрашнього дня, коли вони зможуть піти до крамниці обміняти свої дарунки або ж отримати за них гроші.