Питер Хёг - Смілла та її відчуття снігу

Він кладе переді мною аркуш паперу. На ньому друкованими літерами написано кілька імен, з яких мені знайомі два. Він показує на одне з них.

— Дивне ім’я, правда? Почуєш таке один раз — не забудеш. Він брав участь в обох експедиціях.

«Андреас Фіне Ліхт, — написано на аркуші. — 600 КЙД 12.09».

— Що таке КЙД?

— Кап-йоркські долари. Власна грошова одиниця Кріолітового товариства в Гренландії.

— Я зателефонував у відділ громадянської реєстрації. Їм потрібні були імена, номери громадянської реєстрації та адреси останнього відомого місця проживання. Тому довелося знову телефонувати до фонду. Одне слово, я їх знайшов. Тут десять імен, так? Троє були гренландцями. З решти семи живі тільки двоє. Шістдесят шостий — виявляється, це вже д-давно. Один з них Ліхт. Інший — жінка. У фонді «Карлсберґ» сказали, що вона отримувала гроші за якийсь переклад. Вони не могли сказати який. Її звуть Бенедикта Глан.

— Є ще одна людина.

Він здивовано дивиться на мене. Я кладу перед ним медичний звіт і показую йому підпис під ним. Він неквапно читає.

— Лоєн.

Потім киває:

— Він був там і в шістдесят шостому.

Він готує нам їжу.

Звичайно буває так, що в домах, де відчуваєш себе добре, опиняєшся врешті-решт на кухні. У Кваанааку жили на кухні. Тут я задовольняюся тим, що стою в дверях. Кухня досить простора. Але місця вистачає тільки йому одному.

Є жінки, які можуть приготувати суфле. У яких дуже до речі знаходиться засунутий у спортивний бюстгальтер рецепт приготування шоколадного десерту. Які можуть однією рукою спорудити торт до свого власного весілля, а другою приготувати біфштекс Nossi be з перцем.

Усе це гідно захоплення. Якщо тільки це не означає, що ми самі повинні відчувати докори сумління від того, що ще не перейшли на «ти» зі своїм електричним тостером.

Перед ним гора риби і гора овочів. Лосось, скумбрія, тріска, різні пласкі рибини. Два великих краби. Хвости, голови, плавники. Крім цього, морква, ріпчаста цибуля, цибуля-порей, корінь петрушки, фенхель, топінамбур.

Він чистить і варить овочі.

Я розповідаю про Рауна і капітана Теллінґа.

Він ставить варитися рис. З кардамоном і анісом.

Я розповідаю про те, що давала підписку про нерозголошення отриманих відомостей.

Про ті звіти, які є у Рауна.

Він зливає воду з овочів і варить шматки риби.

Я розповідаю про погрози. Про те, що вони будь-якої миті можуть мене заарештувати.

Один за одним він дістає з каструлі шматки риби. Я знаю це по Гренландії. З тих часів, коли ми готували їжу не поспішаючи. Різну рибу треба варити різний час. Тріска відразу ж стає м’якою. Скумбрія пізніше, лосось ще пізніше.

— Я боюся опинитися за ґратами, — кажу я.

Крабів він кладе в останню чергу. Він кип’ятить їх щонайбільше п’ять хвилин.

В якомусь сенсі я відчуваю полегшення від того, що він нічого не говорить, що він не картає мене. Окрім мене, він єдина людина, якій відомо, як багато ми знаємо. Як багато нам тепер треба забути.

Я відчуваю потребу розтлумачити йому про мою клаустрофобію.

— Знаєш, що лежить в основі математики? — кажу я. — В основі математики лежать числа. Якби хтось запитав мене, що робить мене по-справжньому щасливою, я б відповіла: числа. Сніг, і лід, і числа. І знаєш чому?

Він розколює клішні щипцями для горіхів і зігнутим пінцетом дістає м’ясо.

— Бо система чисел подібна до людського життя. Спочатку натуральні числа. Це цілі і додатні. Числа маленької дитини. Але людська свідомість розширюється. Дитина відкриває для себе тугу, а знаєш, що є математичним виразом туги?

Він наливає в суп вершки і додає кілька крапель апельсинового соку.

— Від’ємні числа. Формалізація відчуття, що тобі чогось бракує. А свідомість продовжує розширюватись і рости, і дитина відкриває для себе проміжки. Між каменями, між лишайниками на каменях, між людьми. І між цифрами. І знаєш, до чого це приводить? Це приводить до дробів. Цілі числа плюс дроби дають раціональні числа. Але свідомість на цьому не зупиняється. Вона прагне переступити за грань здорового глузду. Вона додає таку абсурдну операцію, як добування кореня. І отримує ірраціональні числа.

Він підігріває в духовці довгий батон і насипає в ручний млинок перець.

— Це свого роду божевілля. Тому що ірраціональні числа нескінченні. Їх не можна записати. Вони витісняють свідомість у зону безмежного. А об’єднавши ірраціональні числа з раціональними, ми отримуємо дійсні числа.

Я вийшла на середину кухні, щоб було більше місця. Рідко маєш змогу виговоритися перед своїм ближнім. Як правило, треба боротися за те, щоб отримати слово. А для мене це важливо.