Питер Хёг - Смілла та її відчуття снігу

— Дуже гарно.

— Крім того, є в цьому й діловий аспект. Товариство було дуже великим клієнтом. Ревізор, виступивши проти директора, мав бути готовий до того, щоб утратити цього клієнта. І нарешті, той факт, що одні й ті самі люди відігравали в товаристві різні ролі. Людина, яка була ревізором товариства в 1960-х, стала пізніше колегою директора, відкривши адвокатську контору. 7 січня 1967 року я робила фінансовий звіт за півроку. У ньому був запис, який не був розбитий за позиціями. На 115 000 крон. Тоді це була дуже велика сума. Можливо, людину необізнану це не здивувало б. Правління напевно б цього не помітило. При загальному обігу п’ятдесят мільйонів. Але для мене, що займалася поточними рахунками, це було неприйнятно. Тому я стала шукати в картотеці відповідну перфокарту. Її не виявилося. Картки були пронумеровані. Вона мусила бути там. Але її не було. Тому я пішла в кабінет до фінансового директора. Я пропрацювала під його керівництвом двадцять років. Він вислухав мене, подивився в свої папери і сказав: «Фрекен Любінґ, цю статтю я схвалив. З технічних бухгалтерських міркувань було дуже важко зробити її специфікацію. Наш ревізор вважає, що цей запис є гарним прикладом оптимізації бухгалтерського обліку. А решта не входить до вашої компетенції».

— І що ви зробили? — питаю я.

— Я пішла назад і внесла цифри до звіту. Як мені сказали. Тим самим я зробила себе співучасницею. У чомусь, чого я не розуміла, і так ніколи й не зрозуміла. Я погано розпорядилася талантами. Виявилася негідною довіри.

Я розумію її. Річ не в тім, що, приховавши від неї інформацію, поставили під сумнів її компетентність. І не в тім, що їй грубо відповіли. Річ у тім, що похитнулися її ідеали порядності.

— Я розповім вам, у якому місці звіту вигулькнула ця сума.

— Дозвольте мені відгадати, — кажу я. — Вона вигулькнула в звіті про геологічну експедицію товариства на глетчер Баррен на Гела Альта біля Західного узбережжя Гренландії влітку шістдесят шостого року.

Вона дивиться на мене, примружившись.

— У звіті за дев'яносто перший рік було посилання на давнішу експедицію, — пояснюю я. — Просто.

— Тоді теж трапилося нещастя, — каже вона. — Аварія з вибуховими речовинами. Двоє з восьми учасників загинули.

Я починаю розуміти, чому вона покликала мене. Вона бачить у мені свого роду ревізора. Людину, яка, можливо, буде в змозі допомогти їй і Господові Богу перевірити не закритий до кінця фінансовий звіт від 7 січня 1967 року.

— Про що ви думаєте? — питає вона.

Що мені їй відповісти? Мої думки в хаотичному стані.

— Я думаю, — кажу я, — що глетчер Баррен, судячи з усього, нездорове місце для відвідин.

Ми просиділи якийсь час мовчки, попиваючи чай з печивом і дивлячись у вікно на засніжений і буденний світ, що лежав біля наших ніг.

Та ще до того ж із смужкою сонячного світла, що перетинає Сольсортевай і футбольне поле біля школи Дуеваєн. Але я весь час усвідомлюю, що їй ще є що сказати.

— Таємний радник помер у 1964 році, — веде вона далі. — Усі кажуть, що разом з ним померла ціла епоха в данському фінансовому житті. У своєму заповіті він зажадав, щоб його «роллс-ройс» був затоплений у Північній Атлантиці. І щоб при цьому шведський актор Єста Екман на палубі судна читав монолог Гамлета.

Я бачу перед собою цю сцену. І думаю про те, що цей похорон можна було б вважати символом політичної смерті й відродження. Із старою, неприкрашеною колоніальною політикою в Гренландії було у цей момент покінчено. Щоб почати політику 1960-х — підготовку північних данців «до сприйняття тих самих прав, які мають решта данців».

— Товариство було реорганізоване. Для нас це означало появу нового начальника відділу і двох нових співробітниць у бухгалтерії. Але найбільші зміни торкнулися науково-дослідного відділу. Адже запаси кріоліту вичерпувались. Їм весь час доводилося розробляти нові методи видобування й обробки, оскільки якість руди ставала дедалі гіршою. Але всі ми знали, до чого йдеться. Іноді під час обіду в їдальні проносилася чутка про нове родовище. Це було як раптова лихоманка. Через кілька днів ця чутка завжди спростовувалась. Раніше в лабораторії було тільки п'ять співробітників. Тепер їх стало більше. У якийсь момент їх було двадцять. Раніше на тимчасову роботу набирали додатковий штат геологів. Це часто бували фіни. Але тепер створили постійну науково-дослідну групу. 1967-го створили Консультативну науково-дослідну комісію. Це робило буденну працю більш таємничою. Нам повідомляли зовсім небагато. Але комісія була створена для пошуку нових родовищ. Вона складалася з представників деяких великих підприємств та організацій, з якими співробітничало товариство. Шведський концерн з видобування алмазів, AT «Данські надра», Геологічний інститут, «Гренландські геологічні розвідування». Це утрудняло складання звіту. Робило його складнішим через велику кількість нових гонорарів, витрати на експедиції. І весь цей час переді мною стояло нез’ясоване питання про ті 115 000 крон.