Питер Хёг - Смілла та її відчуття снігу

Терк кладе руку на пластмасовий ящик.

— Електрофорез. Для виділення й аналізу протеїнів. Лоєн узяв його з собою в шістдесят шостому. Коли вони ще думали, що мають справу з формою органічного життя.

Він киває, це майже непомітний рух. Усе, що він робить, пронизано усвідомленням того, що навіть цих маленьких знаків і рухів досить, щоб навколишній світ стояв перед ним виструнчившись. Біля високого верстата Верлен порпається у мікроскопі. Він настроює його для мене — окуляр на десять, об’єктив на двадцять. Присуває ближче газову лампу.

— Ми відтаюємо генератор.

Спочатку я нічого не бачу, потім настроюю різкість і бачу кокосовий горіх.

— Cyclops Marinus, — каже Терк, — рачок, що живе в солоній воді. Його самого або його родичів можна побачити всюди, у всіх морях земної кулі. Нитки — це органи рівноваги. Ми дали йому трохи соляної кислоти, тому він лежить спокійно. Зверни увагу на задню частину його тіла. Що ти бачиш?

Я нічого не бачу. Він бере мікроскоп, переміщає під ним чашку Петрі і знову настроює його.

— Систему травлення, — кажу я, — кишки.

— Це не кишки. Це черв’як.

Тепер я бачу. Кишка і шлунок — це темне поле на череві тварини, а довгий світлий канал іде уздовж спини.

— Належить до класу Phylum Nematoda, круглих черв’яків, підкласу Dracunculoidea. Ім’я його Dracunculus Borealis, полярний черв’як. Відомий і описуваний принаймні із Середньовіччя. Великий паразит. Виявлений у китів, тюленів і дельфінів, він з кишок може переміщатися в м’язову тканину. Там самець і самка спарюються, самець умирає, самка переходить у підшкірний шар, де утворюється вузол завбільшки з дитячий кулачок. Коли дорослий черв’як відчуває, що у воді навколо нього є Cyclops, він робить у шкірі отвір і випускає мільйони маленьких живих личинок у море, де їх поглинає рачок, який є так званим проміжним хазяїном — місцем, де черв’яки проходять стадію розвитку тривалістю кілька тижнів. Коли рачок разом з морською водою потрапляє в ротову порожнину або в кишки великого морського ссавця, він гине, а личинка проникає, роблячи отвір, у цього нового, більшого хазяїна, де вона розмножується, проникає під шкіру і завершує свій цикл. Очевидно, ні рачок, ні ссавці не відчувають незручності від цього. Один з найкраще пристосованих паразитів у світі. Ти замислювалася над тим, що заважає паразитам розповсюджуватись?

Верлен підкладає дров і підтягує генератор до вогню. Тепло майже обпалює мій бік, та другий залишається холодним. Немає ніякої вентиляції, дим задушливий, вони, мабуть, дуже поспішають.

— Їх завжди зупиняють стримуючі чинники. Взяти, наприклад, гвінейського черв’яка — найближчого родича полярного черв’яка. Йому необхідні тепло і стояча вода. Він живе в тих місцях, де люди залежать від поверхневої води.

— Як, наприклад, на межі Бірми, Лаосу і Таїланду, — кажу я, — наприклад у Чіанграї.

Обидва вони завмирають. У Терка це лише ледве помітна напруга.

— Так, — каже він, — наприклад, там, у відносно рідкісні періоди засухи. Як тільки сильні дощі породжують потоки води, як тільки стає холодніше, умови його існування ускладнюються. Так і повинно бути. Паразити розвивалися разом зі своїми хазяїнами. Гвінейський черв’як, мабуть, розвивався паралельно з людиною, можливо, протягом мільйона років. Вони підходять одне одному. Сто сорок мільйонів людей щороку наражаються на небезпеку зараження гвінейським черв’яком. На рік спостерігається десять мільйонів випадків захворювання. Більшість заражених переживають повний мук період хвороби тривалістю кілька місяців, але потім черв’як виходить. Навіть у Чіанграї тільки в половини відсотка дорослого населення виникли незворотні зміни. Це основне правило чудової рівноваги природи: хороший паразит не вбиває свого хазяїна.

Він робить рух рукою, і я мимоволі відступаю вбік. Він дивиться в мікроскоп.

— Уяви собі їхній стан — Лоєна, Вінґа, Ліхта — у шістдесят шостому. Все підготовлено; звичайно, є проблеми, але це технічні проблеми, які можна вирішити. Вони визначили місцезнаходження каменя, зробили спуск і ці приміщення, їм щастить з погодою, і в них є час. Вони переконалися, що не можуть доставити в Данію камінь цілком, але вирішили, що можуть привезти його частину. Є фотографії їхньої пили, геніального винаходу — стрічки на валках із загартованої сталі. Лоєн був проти того, щоб різати камінь автогеном. Але якраз коли ескімоси встановлюють пилу, вони гинуть. Через дві доби після першого занурення у воду. Вони вмирають майже одночасно, протягом години. Все змінюється. Проект луснув, часу несподівано не залишається. Їм доводиться зробити вигляд, що стався нещасний випадок. Зрозуміло, імпровізацією займається Лоєн. У нього вистачає самовладання, щоб не знищити трупи цілком. У нього вже тоді виникає підозра, що тут щось не так. Уже в Нууку він робить розтин. І що він знаходить?