Жан-Кристоф Гранже - День попелу

— Це через збір винограду, — втрутилась Івана.

Тендітна й цілеспрямована, вона ніби ожила. Як і Ньємана, найсильнішою її робив жах.

— Наприкінці збору врожаю, — пояснила флікиня, — вони знищують погані грона, непотрібні лози. Те саме вони роблять і зі своїми чадами. Зрізають хворі, безплідні лози перед новим сезоном, чистішим, рафінованішим. Найбільший гран-крю посланців — це їхні діти.

Івана потрапила в яблучко — але, як завжди, в них не було жодного доказу. Подібні обвинувачення були приречені на провал. Діти помирають щороку в один і той самий час? Посланці вигадають пояснення, посилаючись на мертвого лікаря, якому можна було приписати будь-що.

Ньєман знову відчув себе двигуном, який постійно кашляє та глухне. Щоразу, коли зринав важливий елемент, коли повертався ключ живлення, все одразу ж завмирало через брак пального чи енергії.

А проте в цьому застої вони все ж наближалися до вбивці.

Тут убивали дітей.

І це був ніфіговий мотив.

Вочевидь, якісь батьки більше не хотіли гратися в євгеніку та вирішили прибрати подвижників зла.

Цієї миті у Деснос задзвонив телефон. Її бурякове обличчя не виражало жодних емоцій. Через кілька секунд вона простягнула слухавку Ньєманові.

— Це до вас.

— До мене?

Флік упізнав голос за долю секунди:

— Я знайшов код, який ти шукав, — сказав Аперґіс.

— Тобто?

— Те, що приховують фрески.

— Посланці не люблять зображень. Вони проти ікон. Бог невимовний. Бог невидимий.

Івана розглядала чоловіка, який говорив до Ньємана, по-королівськи ігноруючи їх із Деснос. Ще один сраний жінконенависник, перевдягнений у ченця, або ж навпаки. Вона навіть не була впевнена, що він належить до якогось конкретного ордену, з його-то хутряною шапкою і бородою садгу [32] Аскет і йог в індуїзмі. .

— Тож усі ці історії з фресками не в’яжуться з їхнім культом. Анітрохи. Тому я звернувся до єдиного, що їх цікавить: до невидимого.

Ерік Аперґіс, якого також кликали Антуаном, говорив так, ніби слова самі злітали з його губ, без жодних зусиль чи емоцій. Івана не могла відірвати погляду від його рук. Нігті на них були чорні, як заслінка печі. Водночас усипані перснями пальці нагадували прилавок ринку десь на Ґоа.

— Важливо тут не те, що намалював Отто Ланц, а те, чого він не намалював...

Перед ним були хрестом розкладені чотири фотографії, а посередині залишався великий незайнятий простір.

— Я зачепився за приховані розписи на обваленому склепінні. Якщо я правильно зрозумів, тебе цікавлять передусім вони.

— Саме так, — підтвердив Ньєман, аби показати, що уважно слухає.

— Ланц замаскував свою таємницю один раз — під фальшивими фресками, а тоді вдруге приховав її поміж справжніми розписами.

— Поясни.

— Ці чотири сцени ілюструють епізоди, взяті з книги Буття, першої книги Старого Завіту. Навіщо брати за основу цей том? Чому не згадати книгу Нова чи не зобразити сюжети з Нового Завіту? Це вже було перше послання. Чи принаймні перший елемент якоїсь системи.

Антуан указав гачкуватим пальцем на верхню частину хреста.

— Тут можна впізнати третю главу книги Буття: Адам і Єва.

Івана відчувала нетерплячість, мало не ворожість Ньємана. Від нього кабінетом просто-таки пульсували негативні хвилі. Поки що аскет не повідомив їм нічого нового.

— З лівого боку хреста Ланц зобразив Вавилонську вежу, або ж одинадцяту главу книги Буття.

Ніхто навіть не глянув на фото.

— Навпроти, — повів далі чоловік із пороху, — глава 27: історія про суперництво Якова і його брата. Врешті, унизу — смерть Рахилі, про яку ведеться в главі 35.

— І це все, що ти дізнався? — раптом вибухнув Ньєман. — Те, що ми і так знали від початку?

— Зачекай-но.

Антуан ще раз провів пальцями по світлинах, наче ворожбит по картах таро.

— Вибір сцен не має жодної логіки. Деякі з них, як-от смерть Рахилі, ніколи не зображаються в церквах. І я не знаю жодного прикладу на світі, щоби ці чотири сюжети розташовувалися на одній стіні чи на одному склепінні.

— І що?

— Послання в іншому. Послання в цифрах.

— У цифрах?

Івана відчула мурашки. Цей обвуглений святий Миколай знайшов розгадку. Як казала Рашель: «Важливо не те, що намальовано, а те, що не намальовано. Ви ніколи не дізнаєтесь нашої таємниці».

— Глава 3 книги Буття, потім 11, тоді 27 і нарешті 35. Сюжети взяли з кожної восьмої глави.

— Цифра 8 щось означає?

— Анічогісінько.

— Еріку, блядь, не тягни вже!