Жан-Кристоф Гранже - День попелу

— Наші інструменти для аналізу...

— Давайте без технічних деталей.

Леманн насупив брови: йому не подобалися манери співрозмовника. Але він, схоже, змирився та швидко прогорнув сторінки справи. Він мав довгі гнучкі пальці, подібні до пензлів.

Ньєман дивився на цифри, графіки, рівняння. У нього був один труп, зниклий безвісти, і другий, який полюбляв смоктати камінці, а його слов’яночка застрягла в секті вбивць. Не час для математики...

— Я розповідав вам про техніку «buon fresco»? — запитав чоловік легковажним тоном.

— Я вам людською мовою сказав, Леманне! Мені потрібні висновки!

Цього разу реставратор виглядав по-справжньому шокованим.

— Пробачте, будь ласка, — додав Ньєман уже спокійніше. — Ми тут уже дуріємо з цим розслідуванням. Хочете кави чи чогось іще?

Леманн відмахнувся від пропозиції.

— Вам треба швидко? — сухо відповів він. — Чудово, тоді ось: заховані фрески були написані в XX столітті.

— Почекайте. Ті, що під розписами XVIII століття?

— Саме так.

— Як це можливо?

— Власне, це неможливо.

Ньєман поклав руки на пластиковий стіл і зиркнув на Деснос. У її очах читався той самий ступор, те саме нерозуміння.

— Але, здається, я знайшов пояснення цьому. Ми скористалися нагодою і визначили вік верхнього шару. Ці фрески також фальшиві.

— Що ви маєте на увазі під «фальшивими»?

— Як я вже сказав, таємні фрески зроблені недавно. Але й видимі також.

— Ви щойно сказали...

Леманн підвів голову театральним рухом конферансьє.

— Пігменти ті самі, які використовували у XVIII столітті, але є один недолік. Хімічний аналіз показав, що...

— Леманне...

— Так. Ці розписи — підробка, і їх автору вдалося, не знаю, як, добути тогочасні матеріали, або такого ж типу, щоб імітація була ідеальна. Але він припустився помилки. Нині свинець, який входить до складу пігментів, походить із американських або австралійських шахт, а не з європейських, як у XVIII столітті.

— Є різниця?

— З точки зору певних процесів аналізу — так. У них різна кількість ізотопів і домішок.

Ньєман машинально нахилився вперед, як і Деснос, аби роздивитися нотатки реставратора, які раптом набували абсолютно нового значення. Утрьох вони скидалися на піратів, які розглядають карту скарбів.

— Мій висновок такий, — мовив чоловік професорським тоном, — обидві фрески зроблені в один час. Імовірно, на початку XX століття. Наш фальсифікатор спершу намалював жахливі біблійні сцени, давши волю своєму стилю і одержимості, водночас хтозна-чому дотримуючись манери пізнього Середньовіччя. Тоді вкрив їх вапном, штукатуркою й гіпсом. Після цього намазюкав згори нові, навмисно незграбні малюнки, використовуючи стиль і, як він уважав, пігменти XVIII століття.

Запала тиша. Ньєман витягнув телефон і дивився на фрески. «Офіційні» неоковирні зображення Різдва, святого Христофора, проповіді птахам. Потаємні — Адам і Єва, Вавилонська вежа, чотири вершники Апокаліпсису...

— Ви знайомі з історією анабаптистів? — запитав Леманн.

— Починаю щось пригадувати, так.

— На початку минулого століття в їхню общину влився незвичайний чоловік.

— Отто Ланц.

— Точно. Це єдиний чужинець, якого прийняли вісники.

Ньєман подумав про Поля Паріса, але був не час згадувати цього паразита.

— Ланц був художником, — вів далі реставратор. — Я відшукав фотографії небагатьох його відомих творів. Той самий божевільний стиль, середньовічна експресивність, ті самі дисонанси XX століття.

— Датування збігається з його приходом до Маєтку?

— Так. Грубо кажучи, 20-ті роки.

Ньєман подумав, що доведеться повернутися до історії Отто Ланца. Він пам’ятав, що чоловік мав великий вплив на общину. Можливо, попід стелею каплиці святого Амвросія він залишив якесь послання. Не просто послання — наказ, кредо...

— Вісники придбали каплицю на початку XX століття, — провадив Леманн. — Ланц зачинився в ній, намалював свої видіння, а тоді замаскував їх іншими розписами. Навіщо все так ускладнювати? Ніхто ніколи про це не дізнається.

Ньєман подумав, що його робота, власне, й полягала в тому, аби вгадати мотив.

— Я залишу вам матеріали?

— Так, звісно.

Леманн звівся, наче розкладена підзорна труба корсара, і попрямував до дверей. Флік і собі машинально встав і провів експерта до фоє, а Деснос мовчки повернулася до поточних справ.

Коли митець поїхав, Ньєман, стоячи на парковці, покрутив у голові ще кілька думок. Не потрібно було закінчувати академію, аби здогадатися, що більше важили нижні фрески: підроблені «справжні» середньовічні розписи, накидані на склепіннях із пристрастю та шаленством.