Анна Хома - Терези

А якщо це не просто благородство? Якщо він на паях?

– Я свого рішення не зміню. Йди і скажи усім, що казочки закінчилися.

– Люди підуть. Професіонали. З тими, хто залишиться, кашу варити буде важче.

– Геть!

Підозрюваний № 7 хутко залишив його кабінет.

За кожен день перебування податкової інспекції Олександр втрачав серйозні суми за другим варіантом, і це був ще один чинник, який вимагав скорочення витрат на зарплату.

Давно я не робив ревізії…

Після кожної ревізії на складах суму втрат розподіляли між змінними і начальником складу. А це означало, що певну кількість витратних коштів вдасться повернути.

Те, що недостачі будуть, шеф не сумнівався.

П’ятнична зміна видалася важкою, аптеки хотіли нахапати товару на вихідні. Після шести годин на ногах Максим вирішив перепочити і постукав у кабінет начальниці роздрібного відділу.

– Чого тобі?

Шикарна дівчина в повних бойових обладунках ледве на нього глянула. Кабінет був невеличкий, але затишний. Відтоді, коли Максим був тут востаннє, нічого не змінилося. Він одразу приліг на тапчан світло-бежевого кольору, що стояв під вікном перпендикулярно до столу.

– Можна у вас трохи перебути, поки на складі дурдом закінчиться?

Тигриця подивилася на нього уважніше.

– Забрудните – дорого коштуватиме.

– Я багач. А на складі працюю, бо маю надсекретне завдання.

– Хто вбив Кеннеді?

– Ага. А ви знаєте хто?

– Це ваше надсекретне завдання, а не моє.

І вона знову зарилася в папери.

Не звик Максим все-таки, що його відшивають такі гламурні дами. Переважно він їм подобався.

Він усім подобався. Переважно.

– Ілоно Вікторівно, пробачте, будь ласка, але на вашій фірмі мені всі брешуть. Окрім вас. Тому я тут.

– По-перше, на нашій фірмі, а по-друге, той звинувачує всіх у брехні, у кого самого не все гаразд із правдою.

Максим сів, подивився на свою робу, на свої руки, згадав, що ще не обідав… Ні, не про таке життя він мріяв, коли вступав на фармацію. А вступав він туди тому, що там вчився його найкращий друг.

Несподівано для себе він сказав:

– Колись давно один чоловік навчив мене розрізняти, коли люди брешуть, а коли кажуть правду. Знаєте, є певні жести, міміка, погляд, тембр голосу… Усі, кого я запитую про Лешека, починають чухати перенісся, відводять погляд у правий верхній кут, ховають руки в кишені, ну і так далі. Як гадаєте, чому?

– Можливо, то ти не хочеш знати правду? Всю правду… Тому тобі її не говорять.

– Цікава теорія. З ким він тут найбільше дружив? Крім Анжелки.

– Суворий допит?

– Уточнення оперативної інформації. Ви ж на боці Кеннеді, чи не так?

– Його замовників так і не знайшли.

– І все-таки, з ким?

Максим не мав часу, не встигав відпочити, не встигав відчути смак життя, нічого до пуття не встигав.

– З дівчинкою із сертифікатного. Як її… Олеся, здається.

– Олеся? Погребняк?

– А що?

– То він із нею дружив? Ясно.

– Що тобі ясно?

– Вона не його дівчина. Вона його сестра. Виходить… виходить, у нього ще хтось був?

– А більше твій Лешек у порочних зв’язках не був помічений. І хто була його пасія, я тобі не зможу сказати. У тебе ще щось? Бо мені треба працювати.

– Стривайте. – Максим знову наче намацав ниточку, але в тому клубку, який він розплутував, було безліч ниток. Не проґавити б. Від усього того навіть схопився на ноги. – А Олеся? Вона з ким дружила?

– А Олеся ще жива, можеш спитати в неї.

Хтось там говорив, що жіноча логіка не залізна.

Платиновий блонд, засмагла шкіра, чітка лінія брів і гострий насмішкуватий погляд крізь вії… Такої залізної дами він ще не стрічав.

Якби не та їхня дивна розмова про кохання…

– Спитаємо, якщо треба… А от він – дурень.

– Ну от і домовилися… Він?.. – Ілона задумалася, дивлячись на кінчик ручки, якою підписувала документи. – Він весь час хотів свята, а в календарі траплялися будні…

Змінний вже чекав на Макса зі стосом підборок.

– Ти де вештаєшся? Львів ще не весь зібраний, область на черзі…

Бородатого не-Любомира ніде не було. Або ховається, або він, Максим Гнатишин, знову переплутав усі нитки у клубку.

Якби люди знали, що навіть в аптеках, яким вони довіряють, є ймовірність придбати неякісну продукцію, вони були б обережніші.

Причому ані гуртовики, як проміжні ланки між виробниками та аптеками, ані самі аптеки вплинути на це ніяк не можуть. Усі ліки проходять безліч перевірок та сертифікацій і закуповуються строго у ліцензованих виробників, а тих активних ділків, які їздять від аптеки до аптеки, пропонуючи ходові препарати без сертифікатів на кілька гривень дешевше, зазвичай відправляють куди подалі.