Анна Хома - Терези

Аж ось через місяць з Міністерства охорони здоров’я приходить припис, тобто список забракованих інспекцією з контролю якості препаратів, які підлягають вилученню і поверненню виробнику або знищенню. У приписі вказано, що препарати з тієї чи тієї партії мають погано приклеєну етикетку, стертий напис або, хоч і значно рідше, вироблені не за стандартом чи взагалі небезпечні для здоров’я. Гуртові фірми зобов’язані вилучити їх у своїх кінцевих споживачів – аптек – і покласти в карантин до наступних розпоряджень санстанції або знищити.

Проте за той відтинок часу, поки всі інстанції отримають приписи і почнуть їх виконувати, частину бракованої продукції встигають реалізувати кінцевому споживачеві, а як аптеки мають забирати її у покупців – нікого не цікавить.

І гуртовики, і аптеки стають в цьому випадку заручниками недосконалої системи охорони здоров’я.

Так і лікуються люди, впевнені, що придбали в аптеці відповідний нормам і приписам, вироблений за стандартами лікарський засіб.

А ще є БАДи, і тут узагалі цікава ситуація. Що п’ять років в Україні кожен лікарський засіб має проходити перереєстрацію, на відміну від закордону. Коли закінчується термін реєстрації, цей препарат миттєво забороняють продавати, хоча в нього хороший термін придатності і ніяких вад за ним не спостерігається. Люди вимагають його в аптеках, шукають аналоги, а тим часом він може простояти в карантині невизначений строк, бо кожна собака знає: для отримання ліцензії в Україні треба добряче «порішати питання» у верхах, і ціна «питання» подекуди така, що набагато простіше й дешевше перевести нерецептурний препарат у категорію БАДів. Тоді продавай його, скільки влізе.

Однак тут починається інша проблема: народ боїться біологічно активних добавок як вогню, відповідно, продаж цих препаратів падає. І не знати, чи вдасться колись подолати замкнене коло між економічно залежними виробниками та корупціонерами, яким вигідна ця залежність.

Олександр оглянув полички, де стояли карантинні препарати, і наказав покликати керівника відділу контролю за якістю продукції, а простіше – сертифікатного відділу. Та так наказав, що працівники складу почали молитися, аби чергове цунамі не зачепило і їх.

Ну не терпів він, коли найменша річ, придбана за його гроші, дурно лежить (хай навіть з високого дозволу міністерства) з великою ймовірністю ці гроші в кінцевому підсумку втратити! А втрачати гроші він не любив найбільше.

Виявилося, що керівник сертифікатного відділу на лікарняному, а його зам – кругленька блакитноока дурепа – діяла на нього як червоний прапор на бика. От і зараз вона перелякано глянула на шефа крізь скельця окулярів і почухала носком однієї туфлі другу туфлю.

– Якого милого тут так багато товару лежить?! – почав Олександр дещо іншими словами, ніж пасувало б у цивілізованому товаристві. – Що за бардак у вас? Скільки можна говорити, щоб товар на полицях не залежувався!

– Але ж ми чекаємо, поки… поки нам віддадуть весь товар бракованої серії… із Закарпаття, самі знаєте, скільки часу їдуть, і з інших віддалених місць…

Несміливе мимрення зовсім зійшло нанівець. Олександр майже фізично відчував, як з усіх кутків складу на них витріщаються цікаві очі. За це він і не любив брати жінок до себе на роботу. Як не у декрет ідуть, то дивляться на тебе так, наче ось-ось заплачуть. А він ще ж не починав по-справжньому сваритись!

– Те, що я знаю, нехай вас не обходить! Тут має бути пусто! Якщо ви не наведете тут лад, то я вас відправлю в карантин!

– Але ж… – спробувала заперечити ця… як же ж її звуть? Та в неї нічого не вийшло. Схлипнувши, жіночка притисла кулачки до щік і вибігла геть. Ну чи не нахабство? Тепер тільки й розмов буде, що шеф довів до сліз це янгольське створіння, тьху!

На нічному відеозаписі за дев’яте червня видно, як Олексій Лускувець швидко проходить поміж стелажами з карантинними препаратами, минає будку змінного, заходить до «холодильника», виймає з кишені спецівки бинт, робить із нього зашморг, стає на нижню полицю, прив’язує бинт другим кінцем до верхньої полиці й надягає собі на шию. Потому відштовхується ногою від стелажа. Без зволікання, без нервів…

Зате зараз його шеф мусить нервуватися і нервувати всіх довкола через неможливість зупинити отой клятий відеозапис на півдорозі і самому прибити свого змінного за те, що той надумав вчинити. Без його, шефа, дозволу.

Насправді сьогодні він вибрався на склад, аби переконатися, що всі у його царстві працюють злагоджено і спокійно, не приймаючи не санкціоновані ним рішення. Зайшов, вдихнув атмосферу, яку він сам своїми потом і кров’ю створив і яка завжди діяла на нього збудливо, підстьобуючи до активних дій, і побачив, що його склад опустів…