Ерік закінчив оповідь і важко зітхнув.
— А самого Брендана ти не бачив? — спитала Софія.
— Ні, я бачив лише пана вчителя…
— Що?! — вигукнула Софія.
Седрик заспокійливо замахав руками:
— Ми вже з Еріком порозумілися. Власне, я ненавмисне став свідком того, що сталося…
— Що мені подобається у твоїй останній фразі, то це слово «ненавмисне», — пожартувала Софія.
— Це справді сталося випадково. — На скелі над хатиною Мегі та її батьків є ще одне совине гніздо, — пояснював Седрик. — Я не винен, що сова — нічна тварина.
— Можеш не виправдовуватися… Звучить правдоподібно… — розсміялася Софія.
— А як назвали дитя?
— Джоном, як і годиться, за ім’ям померлого Джона Невічного.
— А Брітні як назвала дитину?
— Теж Джоном… Але вона злукавила. Її дитина — не Бренданова, — сказав Ерік. У його голосі не було осуду.
— А чия?
— Хто його зна. Вона ж працювала в пабі на материку. Батьком міг би бути будь-хто.
— А твій малий, значить, — «Бренданова дитина».
— Ми ж бачили зелене світло! — вигукнув Ерік.
— «А трилисник?» — хотіла була спитати Софія, але прикусила язика, бо не хотіла підставляти Еріка.
Але вона поставила це запитання Робертові, коли Ерік пішов. З’ясувалося, що взагалі у всіх острів’ян, не лише у Бренданових дітей, на тілі є родимі плямки, і їх форму можна інтерпретувати довільно. Острів’яни вже звикли до того, що в родимих плямках Бренданових дітей вони вбачають таємний зміст, а у своїх — ні. Інерція звичаю.
Троє друзів сиділи і банячили допізна, обмінюючись різними спостереженнями і розмірковуваннями. Щоправда, Софія не пила. Про всяк випадок. І не тільки тому, що вона могла бути вагітною, а ще й тому, що саме їй довелося везти п’яного Седрика додому.
Учитель жив у флігелі, прибудованому до старої школи. Софія хіба що не несла його на плечах. Однак ця незручність окупилася сторицею: вона одержала нагоду потрапити в Седрикову лабораторію і запхати носа в кожну шпаринку.
Це була абсолютно шикарна майстерня: гербарії, мікроскопи, лінзи, колби з різнокольоровими рідинами, лупи, штативи, пляшечки, мензурки, пробірки, засушені метелики і жуки, фотографії різних тварин і птахів, а також старі фотографії індіянців, метисів, французьких траперів та ірландських рибалок з їхніми шхунами.
У кінці кімнати вона побачила гвинтові сходи. Піднялася по них і опинилась у маленькій обсерваторії. Біля невеличкого віконця стояла підзорна труба, спрямована на гніздо Білої Сови.
Вона зазирнула у вічко. Біла Сова якраз дивилася на неї. Прямо їй в очі. Софія заворожено не могла відвести погляду від окуляра. Круглі жовті совині очі дивилися на неї незмигно. Це тримало Софію в напрузі.
«Що ти хочеш мені сказати?» — подумки спитала Софія.
Біла Сова не міняла пози.
«Супротивниці чи партнерки?».
Сова не рухалась.
«Супротивниці?».
Жодної реакції.
«Партнерки?».
Біла Сова кліпнула…
Софія прийшла з Робертом на прийняття, зорганізоване мером міста у приміщенні школи, де директором був Седрик. У неї був піднесений настрій. Фізіологічні провісники її тіла підтвердили правоту пророкувань метиської жінки в занюханому трейлері. Лишалося проконсультуватись у лікаря, але Софія була майже на сто відсотків упевнена, що вагітна.
Прийняття мало початися з презентації, яку підготували американські антропологи. Це був своєрідний звіт, зроблений нашвидкоруч, про те, що вони встигли зробити за час їхнього наукового обстеження «людей Білої Сови». Після того мав відбутися обід і неформальне спілкування.
Американські антропологи, яких усі на острові уявляли пихатими «всезнайками», насправді виявились дуже милими людьми. Очолювала групу мила жіночка на ім’я Джованна, лагідна і дуже романтична, дарма що професорка. Разом з нею було двоє аспірантів і двоє студентів.
Наукове товариство «Білої Сови» у складі Роберта, Седрика, отця Боніфація і Софії (метеоролог був, як завжди, відсутній) на презентації сіло рядочком одне біля одного. Це сталося радше випадково, ніж навмисно, однак, за Фрейдом, ніщо випадкове не буває цілком випадковим.
Пані Джованна у вступному слові зазначила, що їхнє завдання як незалежних експертів було дуже скромним: визначити, чи рекомендувати Світовій раді зі збереження пам’яток усної культури занести в список особливо цінних явищ традиційну культуру метиської спільноти людей Білої Сови. Висновок одноголосний: так, безсумнівно!
Читать дальше