Александр Медведев - Клуб зразкових чоловіків

— Дякую, залюбки. Як вам здається, у «Золотого кореня» є вороги? Я маю на увазі конкурентів?

— Голослівною я бути не хочу, — ледь примружилася Маргарита. — А точна інформація подібного роду вже є комерційною таємницею. Тому я її просто не маю. Про це краще запитати Аркадія Всеволодовича особисто.

— Розумію вас, — згідно кивнув Туполєв, роблячи у своєму блокноті запис «Вороги фірми???», який обвів жирним еліпсом. — Повернімося тепер до вашої останньої зустрічі з Хайдаровим. Де ви з ним бачилися?

— У мене вдома. Випереджаючи традиційне запитання, скажу, що він поводився, як звичайно, виглядав, як звичайно, і ніяких дивин я за ним не помітила.

— Яка була мета його візиту?

— Ділова. Він привіз до мене в гості одну людину, з якою я давно збиралася познайомитися.

— Кого?

— Сергія Нержина. Відмінний історик і гарна людина.

«Сергій Нержин (?)» — відзначив Туполєв.

— О котрій Хайдаров поїхав від вас?

— О пів на десяту вечора. Він повіз додому Нержина, з яким ми до цього пили текілу.

— На своєму «Ніссані»?

— Ні, Алік сидів за кермом «Жигулів» Нержина. «Ніссан» вів слідом за ним Боря, один із охоронців «Золотого кореня».

— До речі, а скільки всього охоронців у «Золотому корені»?

— Вісім, — понизивши голос, сказала Маргарита.

У блокноті Туполєва з’явилася жирна вісімка.

— Які плани були в Хайдарова на п’ятницю?

— Не знаю. У мене не було для нього ніяких конкретних доручень.

— Ви давно знаєте Хайдарова?

— Відколи він почав працювати в Аркадія Всеволодовича. Три роки.

— Як вам здається, кому Хайдаров довіряв найбільше? Я маю на увазі, крім рідних.

— Складне запитання. Мені здається — Аркадію Всеволодовичу.

Туполєв поступово утверджувався у своєму припущенні, яке виникло ще під час розмови з батьком Аліка. У цій справі щось можна почути тільки від директора «Золотого кореня». І все-таки…

— Тепер я буду змушений поставити кілька інтимних запитань…

Коли Маргарита і чоловік із папкою вийшли, серед гостей поповз заклопотаний шепіт — у клубі рідко зустрінеш людину без прес-карти. Виходить, сталося щось надзвичайне.

Діана і двоє співробітників «Золотого кореня», залишившись без своєї проводирки, підійшли до Іри та Нержина.

— Ну, як вам у нас, подобається? — запитала Діана.

— Дуже мило. Особливо вражає публіка. Наприклад, «вільний художник». Що він, цікаво, малює на своїй «волі»?

— Черемха — людина не без химер, — пояснила Ірина. — Але дизайнер він першокласний, повірте.

— Першокласний, — байдуже погодилася Діана. — А ви знаєте, хто викрав нашу Маргариту?

— Саме це я збиралася спитати, — сказала Ірина.

— Слідчий карного розшуку. Дуже поважний молодий чоловік, — у голосі Діани Нержин почув легке глузування.

— Слідчий? І що йому потрібно? — Ірина, схоже, стривожилася не на жарт.

— Він не сказав. Просто попросив Маргариту переговорити з ним наодинці.

— І часто до вас слідчі ходять? — удавано недбало поцікавився Нержин. Аудієнція в Маргарити і клуб «Венеція» справили на нього таке враження, що він не здивувався б і відповіді «мало не щодня».

— Смішного тут мало, — відповіла Ірина так, що Сергієві стало соромно за свій розв’язний тон. — За моєї пам’яті в клубі «Венеція» міліція з’являється вперше.

Маргарита повернулася разом зі слідчим. Вона трималася підкреслено рівно, дивилася поверх голів, немовби виглядала щось над ними. Відтак голосно попросила тиші. Її зривистий голос говорив сам за себе.

— Пані та панове! Зараз я одержала повідомлення, що Аліка Хайдарова вбито. Це сталося в п’ятницю, ближче до вечора. Прохання усім, хто знає що-небудь стосовно цієї справи, поговорити з паном Туполєвим, слідчим карного розшуку. Вибачте за зіпсоване свято.

Апартаменти наповнилися схвильованим рокотом. Як зрозумів Нержин, майже всім присутнім ім’я Хайдарова говорило багато про що.

— Послухайте, Ірино, я попрощався з Аліком пізнього вечора у четвер. Не виключено, мої свідчення могли б допомогти слідству. Але є один нюанс. Напевно, слідчий запитає, як і за яких обставин я познайомився з Хайдаровим. Мені доведеться розповісти про те, що він стежив за мною й у середу, і в четвер. А відтак муситиму розповісти і про вас, і про Маргариту. Ви не вважаєте, що це неетично стосовно вас?

Нержину здалося, що Іра майже не слухає його. Прикусивши губу, вона застиглим поглядом дивилася на келих у своїй руці.

— Чого ж неетично? — замість Іри відказала Діана. — Нам немає чого ховати. Але, як мені здається, аби уникнути нудних і зайвих розпитів, вам слід обмежитися тим, що Хайдаров заїхав по вас у четвер додому. Близько сімнадцятої нуль-нуль. Так, Ірино?