Александр Медведев - Клуб зразкових чоловіків

Вона сіла в електричку тільки о пів на четверту ранку. Мерзлякувато наїжачившись, дивилася у вікно, притискаючи до грудей сумочку. На її колінах лежала мокра парасоля. Волосся ще не встигло просохнути. Руки і ноги були покриті гусячою шкірою. Вона почувала страшенну втому.

Дороги, власне кажучи, не було. Тільки просіка і дві колії, між якими колишеться на вітрі життєлюбна трава. Найкращий джип у світі, темно-зелений ГАЗ-64 зі знятим брезентовим верхом, відпочивав у затінку здоровенної крислатої ялини. На галявині возилися Другий і Третій — стрижений під «бобрик» кремезний здоровань і височенний хлопець із довгим волоссям, зібраним у хвіст. Другий, як звичайно, мовчав і зосереджено колов дрова. Третій нанизував на шампури великі шматки добірної свинини упереміж із цукрово-білими кільцями цибулі. Десь дуже далеко, за лісом, ледь чутно рокотав гвинтокрил.

Риков умиротворено подумав, що давно не бачив гвинтокрилів над хребтом Іолго. Утім, не так часто він тут і бував. Напевно, пожежники. Або авіапошта.

Нарешті Аркадій Всеволодович міг дозволити собі розслабитися. Три дні в Японії випили з нього більше сил, аніж три місяці в Києві. Риков давно помітив: тільки тут, на Алтаї, він може хоча б частково відновити заподіяні на переговорах зі східними партнерами втрати. Цікаво усвідомлювати, що ще позавчора був у місці, де п’ятнадцять мільйонів чоловік зосереджені на п’ятачку радіусом двадцять кілометрів. А сьогодні на такому ж точно п’ятачку тайги їх було лише четверо. І нікого більше.

Із лісу вийшов Четвертий з величезним оберемком хмизу і сокирою. Він роздягнувся по пояс, але з кобурою не розлучився. Руків’я чималої волини зовсім не в’язалося з його дачним виглядом і добродушною усмішкою, яка не сходила, відколи вони приземлилися в Барнаулі. Четвертий був родом із Сибіру.

Рокіт гвинтокрила підсилювався.

Аркадій піднявся із шезлонга. Добре, звичайно, коли за тебе і машину водять, і дрова носять, і шашликами займаються, але повної бездіяльності Риков не любив.

— Дай-но побавитися… — він простягнув до Четвертого руку. Той, не перестаючи усміхатися, кинув свою ношу на землю і передав шефові сокиру.

— Ех, згадаю молодість! — із жартівливою серйозністю сказав Риков, знімаючи піджак і передаючи його Четвертому.

Третій припинив насвистувати і, приклавши до чола долоню козирком, подивився на небо.

— Лісники, чи що? — припустив Третій.

— Даішники. Зараз оштрафують за зупинку в неналежному місці, — спробував пожартувати Другий. Риков уловив у його голосі тривожні нотки.

Гвинтокрил виринув зненацька. Він описав навколо галявини півколо, ледь не чіпляючи стійками шасі верхівки ялин, і завис, повернувшись до них боком. Риков устиг помітити, що гвинтокрил цей, як він і думав, пожежний: яскраво-червоний відомчий колір і два великі баки з боків фюзеляжу.

Якесь безглуздя. Ніде нічого не горить. Пожежникам тут робити нічого. Тим більше висіти над їхньою галявиною.

Дверцята на борту гвинтокрила розчинилися. Наступної миті два автоматні стволи рясно зросили свинцем те місце, де стояв Риков. Але Четвертий виявився спритнішим і у воротарському стрибку встиг відіпхнути свого боса убік.

Разом загриміли пістолети Другого і Третього. Риков, ковзнувши очманілим поглядом по зрешеченому кулями Четвертому, кинувся до машини. На його щастя, охоронці відвернули увагу кілерів, і ті спершу вирішили придушити вогневий опір, щоб потім уже спокійно зайнятися беззахисним п’ятдесятилітнім «лохом».

Риков рвонув у «газик» і завів мотор. Він бачив, що і Другий, і Третій лежать біля багаття, але не міг зрозуміти, живі вони чи ні. Принаймні, жоден не стріляв.

Вертоліт припинив вогонь і, описуючи плавну дугу, пішов на зближення.

Риков пригальмував біля своїх охоронців.

— Хлопці, підйом! — гаркнув він. Третій зірвався і, підхопивши під пахви Другого, груди якого були залиті кров’ю, перевалився разом із ним через борт «газика».

— Сволота, — прохрипів Третій, вириваючи з пістолета порожню обойму. — Хто ж це такі, мать-перемать…

Гвинтокрил, здавалося, гуркотів за півметра над ними. Риков утопив педаль газу до упору. Мотор заревів, перекриваючи виття гвинтокрилових турбін, і машина рвонула до просіки.

Риков знав, що тайга дає їм незаперечну перевагу. Вертоліт не може зайняти зручну вогневу позицію, тому що високі ялини закривають від нього ціль. І, головне, — хвилин через сорок у гвинтокрилі почне закінчуватися пальне. Виходить, їм треба протриматися зовсім недовго.