— Що це все таке?
Один із офіцерів йому відповів:
— Та що… Робимо, що наказали… Шукаємо всі книжки, де мовиться про зло, релігійні обряди й…
Жуано краєм ока глянув на Ньємана. Того такий безлад у розслідуванні, здавалося, вразив аж до серця. Комісар загорлав до криміналіста:
— Але ж вам було наказано працювати з комп’ютером! А не ритися на полицях!
— Ми запустили в комп’ютері пошук за назвою і темою. А тепер переглядаємо книжки, шукаємо якихось указівок, якихось подібностей із цим убивством…
— Ви радилися з інтернами? — урвав його Ньєман.
Офіцер досадливо скривився.
— Це ж філософи. Узялися з нами дискутувати. Перший пояснив, що зло — це обивательське поняття і його треба розглядати із соціального чи навіть марксистського погляду. На цього ми махнули рукою. Другий торочив щось про межу та її подолання, про те, що ця межа — у наших головах… що наша свідомість постійно сперечається з верховним цензором… Словом, нічогісінько ми не допетрали. Третій узявся читати лекцію про абсолют і пошуки неможливого… Щось про містичний досвід, який може втілитися в прагненнях як до зла, так і до добра. Тож… Я… У цьому всьому сам чорт ногу зломить, чесне слово, лейтенанте…
Ньєман вибухнув реготом.
— Казав я тобі, — віддихавшись, кинув він до Жуано, — мудрагелів треба остерігатися!
Потім звернувся до приголомшеного криміналіста:
— Шукайте далі. До ключових слів «зло», «насильство», «тортури», «ритуал» додайте ще «вода», «очі», «чистота». Гляньте в комп’ютері. І найголовніше — знайдіть там імена студентів, які брали ці книжки, працювали над цими темами, наприклад писали дисертацію. Хто сидить за центральним комп’ютером?
Кремезний, присадкуватий хлопчина, розминаючи плечі, відказав:
— Я, комісаре.
— Що ще ви знайшли у файлах Кайюа?
— Списки попсутих книжок, нові замовлення тощо. Списки студентів, що приходили працювати в читальному залі, та їхні місця.
— Їхні місця?
— Атож. До обов’язків Кайюа належало призначати їм місця он там. — Кивком голови лейтенант показав на засклені кабінки. — Він записував у комп’ютер, хто де сидить.
— Ви не знайшли його дисертації?
— Знайшов. Тисяча сторінок про античність і цю… як її… — Він кинув оком на аркуш паперу, на якому було щось нашкрябано. — Про Олімпію. Там розповідається про перші Олімпійські ігри й усякі священні ритуали довкола того всього… Та ще нудь, скажу я вам.
— Роздрукуйте й прочитайте.
— Га?!
Ньєман насмішкувато додав:
— По діагоналі, звісно.
Хлопчина мав розгублений вигляд, та комісар не відступався від нього:
— Щось іще було в компі? Відеоігри, електронні листи?
Поліціянт заперечно похитав головою. Ньєман не здивувався. Він здогадувався, що Кайюа жив тільки книжками. Сумлінний бібліотекар, який дозволяв собі відірватися від професійних обов’язків лише для одного — своєї дисертації. Яке ж зізнання можна витягнути з такого аскета?
П’єр Ньєман обернувся до Жуано:
— Ходімо. Розкажеш, що тобі вдалося з’ясувати.
Вони усамітнилися між стелажами, заставленими книжками. У кінці проходу поліціянт у кашкеті воював із книжкою. Комісар ледве стримав усмішку. Жуано розгорнув свій нотатник.
— Я опитав кількох інтернів і двох бібліотекарів, що працювали разом із Кайюа. Ремі не надто цінували, але поважали.
— А чому не цінували?
— Не було конкретної причини. У мене склалося враження, що поруч із ним люди почувалися ніяково. Він був замкнутий, нетовариський. Навіть не намагався зійтися з іншими. У певному розумінні це в’язалося з його роботою. — Жуано обвів приміщення заледве не наляканими очима. — Тільки уявіть собі… сидіти цілісінькими днями тут, у бібліотеці, в цілковитій мовчанці…
— Про його батька тобі щось розповідали?
— Він теж був бібліотекарем, ви це знаєте, адже ж так? Атож, мені розповідали про нього. Людина такого самого ґатунку. Мовчазний, непроникний. Мабуть, ця атмосфера — наче у сповідальні — зрештою таки відбивається на психіці.
Ньєман сперся на стелаж.
— Тобі сказали, що він загинув у горах?
— Звісно, сказали. Але тут немає нічого підозріливого. Старого накрило лавиною…
— Знаю. То ти гадаєш, що ніхто не мав причини ненавидіти Кайюа, ні батька, ні сина?
— Комісаре, убитий приносив замовлені книги зі сховища, заповнював карточки й розсаджував студентів у читальному залі. Хто і за що хотів би йому помститися? Студент, якому він не видав потрібної книжки?
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу