Жан-Крістоф Ґранже - Багряні ріки

— Розкажіть нам про очі.

— Про очі?

Це Барн перепитав. Від здивування голос його зірвався. Ньєман сподобив його відповіддю:

— Атож, про очі. Я помітив це ще в лікарні. Убивця вирізав жертві очі, а порожні очниці, схоже, заповнив водою…

— Саме так, — підтвердив Кост.

— Розповідайте з початку, — звелів йому Ньєман.

Медик заглибився в свої нотатки.

— Убивця підняв жертві повіки, просунув під них гостре знаряддя, перетнув окорухові м’язи й зоровий нерв, а потім витягнув очні яблука. Після цього ретельно вичистив очні ямки, вишкріб аж до кістки.

— Під час цього всього жертва була вже мертвою?

— Невідомо. Але сліди кровотечі, які я виявив у цьому місці, можуть свідчити якраз про протилежне: Кайюа на той час був іще живий.

По цих словах запала тиша. Барн зробився мертвотно-блідим, Жуано заціпенів від жаху.

— А потім? — запитав Ньєман, щоб розірвати обійми страху, які щосекунди стискалися дедалі міцніше.

— Пізніше, коли жертва була вже мертва, убивця наповнив орбіти водою. Мабуть, річковою. Потім обережно затулив повіки. Ось чому очі були заплющені й опуклі, наче ніхто їх не вирізав.

— Повернімося ще до видалення очей. Як ви гадаєте, убивця володів якимись хірургічними навичками?

— Ні. Або якщо й володів, то в дуже загальних рисах. Я сказав би, що тут, як і під час інших тортур, він діяв просто старанно.

— Яке знаряддя він використовував? Те саме, яким завдав усіх цих ран?

— Принаймні такого самого типу.

— Якого?

— Знаряддя фабричного виробництва. Приміром, канцелярський ніж.

Ньєман підійшов і став перед медиком.

— Це все, що ви можете нам розповісти? Більше жодних слідів? Жодних вказівок на місце злочину?

— На жаль, жодних. Перед тим як запхнути труп в ущелину, його ретельно обмили. І тому він нічого не може нам сказати про місце вбивства. Тим паче про особу вбивці. Можна лише припускати, що йдеться про чоловіка сильного і вправного. Це й усе.

— Цього мало, — пробурчав Ньєман.

Кост якусь хвилю помовчав, а потім, глянувши у звіт, сказав:

— Є ще одна деталь, про яку я не згадав… Щоправда, вона прямо не стосується вбивства.

Комісар нашорошив вуха.

— Що саме?

— У Ремі Кайюа не було відбитків пальців.

— Як це?

— Шкіра на пальцях у нього була така з’їжена, що не лишилося жодних папілярних ліній. Можливо, це наслідок опіку. Але дуже давнього.

Ньєман кинув погляд на Барна, але той тільки вигнув брови на знак, що йому про це нічого не відомо.

— Гаразд, перевіримо, — мовив комісар понуро.

Він підійшов до медика впритул, так, що аж торкнувся його куртки.

— А що особисто ви думаєте про це вбивство? Як ви його відчуваєте? Що вам підказує ваше лікарське чуття щодо цих тортур?

Кост зняв окуляри і взявся масувати повіки. Коли скельця знову були на своєму місці, очі його здавалися яснішими, немовби він промив їх. Голос медика теж став твердішим.

— Убивця дотримувався якогось темного ритуалу. Ритуалу, який мав закінчитися саме так: тіло в позі ембріона, засунуте в западину між скелями. Скидається на те, що вбивця все ретельно обміркував і чітко виконав задумане. А видалення очей, схоже, мало бути чи не найважливішою частиною цього ритуалу. І ще вода. Ця вода під повіками, замість очей. Убивця немовби хотів промити очниці, очистити їх. Зараз ми проводимо аналіз цієї води. Про всяк випадок. Можливо, знайдемо щось… якісь незвичайні хімічні показники.

Ньєман відсторонено кивнув на останні слова судового медика. Кост говорив про очисну роль води. Комісар, відтоді як побував біля маленького озерця, теж думав про катарсис, умиротворення. Вони з патологоанатомом обоє прийшли до того самого висновку. Там, над озером, убивця хотів змити якийсь бруд — можливо, просто очиститися від свого злочину?

Спливали хвилини. Ніхто не наважувався поворухнутись. Нарешті Ньєман, відчиняючи двері аудиторії, пробурмотів:

— До роботи. Не гаймо часу. Я не знаю, у чому мав зізнатися Ремі Кайюа, і лише сподіваюся, що це не потягне за собою нові смерті.

Ньєман і Жуано знову вирушили до бібліотеки. Перед тим як увійти, комісар скинув поглядом на свого молодшого колегу: обличчя лейтенанта було перекривлене. Ньєман, віддихуючись, наче легкоатлет, поплескав його по спині. Юний Ерік відповів йому кволою усмішкою.

Двоє чоловіків зайшли до просторої зали книгозбірні. Там на них чекало дивовижне видовище. Два офіцери кримінальної поліції з понурими мінами, а також ціла ватага простих правоохоронців без кітелів були цілковито занурені в ретельне дослідження бібліотечних фондів. Перед ними стосами — ба навіть колонами — вишикувалися сотні книжок. Спантеличений Жуано запитав: