Жан-Крістоф Ґранже - Багряні ріки

— І що з того?

Експерт помовчав для більшого ефекту й промовив:

— А те, що Ґернонський університет може похизуватися надсучасною лабораторією оптичних досліджень.

— А бодай тобі, Астьє! Ти ще довго збираєшся…

— Зачекай. Так ось, хлопці з цієї лабораторії здатні витворяти із зображенням такі дива, що ти собі навіть уявити не можеш. Завдяки цифровим методам вони збільшують зображення, додають контрасту, прибирають усе зайве, міняють растр… Словом, вони можуть виявити деталі, яких неозброєним оком не побачиш. Я добре знаю цих спеціалістів, тож і подумав, чи не варто розбудити їх і залучити до справи. Я скористався ідентифікатором відбитків замість сканера й надіслав їм фотографії. Ці хлопці — генії, навіть якщо висмикнути їх із ліжка посеред ночі. Вони відразу ж узялися до справи, і…

— І ЩО?

Знову багатозначна пауза від Астьє.

— Результати їхнього дослідження свідчать, що все було зовсім не так, як описано в поліційному звіті. Хлопці збільшили зображення слідів велосипедних і автомобільних шин, додали контрасту й за відбитками протекторів на асфальті змогли визначити напрям руху. Перший їхній висновок такий: Еро їхав не на роботу, у гори, як то зазначено в справі, а в протилежному напрямку, до університету. Я сам перевіряв на карті.

— Але… але що сказала його дружина, Фаб’єнн…

— Фаб’єнн Еро збрехала. Я читав її свідчення. Вона просто підтвердила версію поліції: нібито її чоловік прямував до Бельдоннського піку. А це очевидна неправда.

Карім стиснув зуби. Нова брехня, нова таємниця. Астьє провадив далі:

— Це ще не все. Хлопці також добре роздивилися сліди автомобіля. — І знову експерт зробив паузу, після чого промовив: — Вони йдуть в обох напрямках, Абдуфе! Водій наїхав на велосипедиста один раз, потім дав задній хід і переїхав тіло ще раз. Що це, коли не бісове вбивство? Скоєне з такою холоднокровністю, з якою змія пожирає свою жертву.

Карім уже не слухав. Серце лунко гупало йому в грудях. Нарешті він дізнався мотив для помсти з боку членів родини Еро. Перед утечею матері з донькою, перед їхнім життям, сповненим страху й переслідувань, що зрештою побічно спричинилися до загибелі Жюдіт, — перед усім цим було ще одне вбивство. Убивство Сільвена Еро. Демони спочатку знищили чоловіка, «голову родини», а потім узялися до жінок.

Фаб’єнн Еро. Жюдіт Еро. Карімові думки стрибали в різні боки.

— А лікарня? — запитав він.

— Це бомба номер два. Я переглянув журнал зі списками дітей, що народилися в сімдесят другому. Сторінку за двадцять третє травня вирвано.

Карімові здалося, наче все це з ним уже було, — наче відгомін якогось іншого життя, прожитого за кілька годин.

— Але найдивніше не це, — розповідав далі Астьє. — Я заглянув також до архіву, де зберігаються медичні справи дітей. Справжній лабіринт, та ще й підмочений водою. Цього разу мені вдалося знайти документи Жюдіт. Без жодних проблем. Тямиш, що це значить, еге ж? Видається так, ніби тої ночі щось сталося. Щось, що зазначили в головному журналі, але оминули в особовій справі дитини. Хтось вирвав ту сторінку, щоб стерти сліди цього таємничого випадку, а не для того, щоб приховати народження твоєї дівчинки. Я спробував порозпитувати кількох медсестер, але вони хотіли спати, а до того ж були занадто молоді, щоб слухати історії дядечка Астьє…

Карім знав: експерт фанфаронить, щоб притлумити свій страх. Але поліціянт відчував його тривогу, навіть попри далеке тріскотіння в слухавці. Він подякував Астьє й завершив розмову.

За чотириста метрів перед ним вимальовувався порослий травою пагорб Ерзін.

Там, на його темному схилі, на Каріма чекала правда.

Будинок Фаб’єнн Еро.

Вершина пагорба. Стіни з каменю. Мертві вікна.

Дощ припинився, і тепер тяжким небом сунули бліді хмари. Смарагдовими схилами неквапно сповзали клапті туману. Довкола, аж до виднокраю, простяглася пустка. Самі лише нагромадження кам’яних брил. Ані живої душі в радіусі двадцяти кілометрів.

Карім запаркував машину й видерся трав’янистим узгір’ям. Оселя здалася йому схожою на ту, в якій жінка мешкала колись раніше, в околицях Сарзака, — грубе каміння, з якого було муровано стіни будинку, надавало йому вигляду кельтського святилища. На даху Карім зауважив величезну білу сателітарну антену. Він дістав пістолет і пересвідчився, що набій у набійнику. Це його заспокоїло.

Перш ніж підійти до дверей, він заглянув у гараж. Там стояв універсал «Вольво», накритий прозорим чохлом. Не замкнений. Карім відчинив капот і кількома вмілими рухами вивів з ладу блок плавких запобіжників. Тепер, якби щось пішло не так, Фаб’єнн Еро не зможе нікуди втекти на машині.