Оксана Думанська - Оксана Думанська. Хоніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2

ранцузи — нарід веселий, навіть коли виконує серйозні обов'язки. Тому жандарми зібрали в одну камеру всіх фальшивих індусів. До магараджі Алі-Бен-Алі згодом додався факір To-Ка, що зачинявся у скляній домовині на вісім діб і спав, а також віщун Се-Не-Те, у якого відділялася від тулубу рука і пурхала по залі, витягуючи хустинки з чоловічих кишень (разом із гаманцями, звичайно). Ніхто з них не збирався знімати машкару один перед одним — і всі поважно грали свої ролі. Віщун Се-Не-Те стверджував, що всі кризи у світі трапляються в роки, коли сума чисел давала тринадцять: 1903, 1912, 1921...

— Це значить, що наступною кризою ми будемо загрожені 1930-го, а потім аж 2029-го року, — проказував він медитативною інтонацією, дивлячись поверх голів уявних глядачів.

Алі-Бен-Алі мовчав і мимохіть плакав: сльози безперестанку котилися щоками і скапували на парчевий халат.

To-Ка безжурно посвистував на розмаїті пташині голоси, вдаючи із себе чи не святого Франциска Ассізького, що був палким шанувальником птахів.

В'язничні наглядачі пристоювали під камерою і наслухали щебетання щасливого індуса.

Так пройшла доба, і нарешті ними почав цікавитися сам комісар, викликаючи кожного на розмову. Хто там у чому зізнавався, нам невідомо, а ось каяття Алі-Бен-Алі можемо переказати.

— Так, ви маєте рацію, я — не магараджа, я фільмовий артист, який потрапив у скруту, — витираючи п'ястуками очі, скиглив Шиньйон. — Якщо ви бачили «Хрещену матір», то я там мав ролю молодого коханця.

— Мені нема коли бігати по кінах, — байдуже відповів комісар, чиє невиспане лице і синюватий ніс вказували на прикмети іншого захоплення. — Де ви мешкали?

— У Парижі...

— Адреса!

Франсуа назвав.

— Ми перевіримо! — гаркнув, ніби вилаявся, комісар.

— Ви мене відпустите? Я просто зараз без роботи, тому приміряв на себе ролю...

— Облиште! Ваша роля мені відома: ви задимлювали тяму жінкам і щось патякали про їхню будучину. Вони вам солено за це платили, особливо після споглядання кістяків. Штраф п'ять тисяч або у Сент-Квентін [53] в'язниця неподалік Парижа на перевиховання. То як?

— Штраф! — не замислюючись, погодився Шиньйон. — Моя дружина...

— Ваша дружина виїхала з помешкання, якщо вона й справді дружина, а не жінка до спання. Хто за вас заплатить?

— Хто заплатить? — перепитав Франсуа.

Кого він знав у Парижі — при грошах і славі? Ошуканого Турбійона... Та чи він погодиться? Може, скаже: я вперше бачу сього чоловіка... Але треба ризикнути!

— Так маєте знайомців з грошима? — спитав насмішкувато комісар. — Чи вони всі вже виїхали в Індію?

— За мене заплатить Андре Турбійон!

Комісар видихнув щось подібне на сміх: хихих-хихих.

— То що — викликати сюди шанованого месьє Турбійона — власника часопису і театру?

— Викликайте...

Турбійон примчав під вечір.

— О-ла-ла! Франсуа? Комісаре, це й справді фільмовий артист — ніяких сумнівів! Ми, щоправда, розійшлися за... непевних обставин... проте лишилися приятелями. П'ять тисяч? Він того не вартий! Брехливий тип і нецікавий типаж! Та доведеться заплатити, якщо ви, комісаре, випхаєте його із Франції. Тобі куди хочеться поїхати?

Шиньйон не очікував такої підступности. Куди їхати? До Польщі, щоб викрили свої поліціянти? То вже краще подалі — до Америки чи що?

— Нехай мандрує в стейти, — порадив комісар, — на заміну іншому ошуканцеві — кабаретовому танцюристу Карпатьє. Уявіть собі, месьє Турбійон, упіймав матроса, напоїв у якомусь кабаці, забрав його одяг і заліз на корабель!

— А боцман теж був нетверезий, що не помітив новачка? — резонно поцікавився Андре.

— Я за боцмана не відповідаю, — образився комісар, — а фальшивого матроса розкусила команда, бо він мало що вмів. Тепер сидить і бреше, що він колишній знаменитий атлет.

«Збишек? — подумав Турбійон. — І його ще викуповувати у комісара? Ні, нехай трішки посидить, з мене досить і цього красунчика-магараджі!»

— І що з тим... як там його...

— Карпатьє? Перевіряємо, чи нічого не накоїв у Парижі, — сказав комісар.

— Месьє, як перевірите, повідомте, прошу вас: мені атлети в театрі потрібні — вони стоятимуть при вході в обладунках римських воїнів і вітатимуть глядачів.

— Тисяча франків, — легко погодився комісар, — і забирайте хоч вже. А мені контрамарочку на виставу...

Андре не був би правдивим Турбійоном, якби не вмів швидко вирішувати справи. Він трусонув гаманцем...