Оксана Думанська - Оксана Думанська. Хоніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2

— Ні, не потягну: оскарження від Кедзьорівського уже не має ваги, і ніхто не довів, що батько й син Степпери — це ви з Муркоцьким.

— Про що ви кажете? Які Степпери? — і бровою не повів Оскар.

— Та це просто мої припущення — і все, — сказав Маґдебурко. — Уже ошукані власники карток забули про втрачені ґульдени, але мені здається, що ви до цього добре доклалися. Але зараз про інше. Як гадаєте, чому ваш вихованець пограбував вашу дружину?

— Ми не бачилися два роки, — почав здалеку Гробовецький, — і я нічого про нього не знаю. Беата каже, що то не він вломився, а якийсь сільський хлопака, вдягнутий, як городянин.

— Щось тут не збігається. Якщо навіть це так, то чому Евґен утік? Адже пані Беата могла надати йому алібі!

— Можливо, тут замішана якась жінка? — сказав навздогад Оскар.

— Замішана. Звати її Сюзанна Крамер, і вона дала в газету оповістку, що розшукує пана Муркоцького. Ми маємо докази, що той фацет, який вчащав до неї в каварню Майнля і якого хотіли підірвати серед білого дня, — саме Евґен...

— Бідний хлопчик! Скільки він натерпівся! — жалісливо промовив Гробовецький, сьорбнувши кави.

Юрась усміхнувся:

— Він же прагнув пригод — от і отримав повний міх. Сидить, певно, зараз у якійсь смердючій корчмі і боїться на світ Божий вийти. А перлини пані Беати, ймовірно, переховує в якогось ювеліра. Тільки чому одна з них опинилася в кишені плаща, покинутому у пограбованому помешканню?

— Ґеньо — не вломник! — твердо сказав Гробовецький. — Я можу вам написати папір і гарантувати його невинуватість у цій справі.

— Пане, якби ви ніколи не порушували закону, то такий папір міг би мати вагу, але ж...

— Що ви кажете! — обурився Оскар. — Я ніколи не мав справи з криміналом!

— Ви просто щасливчик — уміли вислизати з-під носа нишпорок і поліції. Але ваші зв'язки...

— Людина вважається невинуватою, доки суд не доведе протилежне, чи не так, пане Маґдебурко?

— Тоді прошу вас нікуди не виїздити з міста, якщо за вами немає гріха. Можливо, Муркоцький явиться до вас з вибаченнями? Порадьте йому не втікати, а прийти до мене, в управу. Можете його супроводжувати — кривди вам обом не заподію.

Оскар схилив свою вже зовсім сиву голову на знак згоди.

Сутінкової пори від жаб'ячого озерця майнула тінь. Гробовецький сміливо відхилив фіранку...

Нічним потягом до Будапешта виїздило подружжя Гробовецьких із служницею Анною Ощудляковою, здоровою сільською дівкою. Лице її було завинуте квітчастою хустиною і поквацяне йодом.

— Бомки покусали, — сказала Беата коліяжу, що видивився на служницю, супроводжуючи їх до переділу.

Юрась Маґдебурко знову мав причину для подиву, замішаному на гніві. Він все ж таки сподівався на здоровий глузд своїх давніх знайомців, якщо так можна назвати осіб, що постійно порушують закон.

одії останніх часів злегка зрушили притомність Теодора Козобродського: давалися взнаки і літа, і напружені наукові пошуки (правду кажучи, вони перетворювалися в гонитву за фантомом слави), і пісна самотність у занедбанім помешканню, і зневага вчорашніх колег, і брак теплих довірливих бесід з однодумцями. А випадок у «Говерлі» спричинився до таких глумів! Якесь хлопчисько газетярського цеху випустило межи люди цілий фейлетон: «Хто навчає наших студентів?» І як ви гадаєте, у кого полетіло найбільше ядучих стріл? Звісно, у нашого славного науковця...

Та Теодора то мало обходило: він, як і колись у Парижі, наважився на ще один експеримент — цього разу писати не романа, а кінові історії.

Першу хотів присвятити невгамовному Кізілякові, «батькові реклами». Проте щось йому підказувало, що всі кіна знімають про палке кохання і підступну зраду, про життя і смерть, а не про диваків, отже, сподівання на успіх можна полишити в якомусь закутку душі.

Другий його задум ґрунтувався на короткій репортерській оповіді, як власник віденської ресторації Шпіґельбауер дістав випадково старий часопис, в якому вичитав про підкинену дитину (вказувалася адреса) і про самогубство нещасної матері... Він собі пригадав свою дівчину, яка наклала на себе руки в ті часи, і зрозумів, що дитина — його. І хоч прибрана мати дитини вдруге вийшла заміж, Шпіґельбауер розшукав її в Будапешті і познайомився зі своєю донькою.

А третій — історія фільмової артистки Зузанни Дельорм, яка зіграла у фільмі з монастирського життя і відчула в собі поклик стати черницею, що й зробила в монастирі під Греноблем. Туди ж придибав і Ришард Найм із Франкфурта, маючи в руках картку, на якій було написано трьома мовами, що він — глухонімий англієць. Зузанна опікувалася ним, як рідним братом, та коли зайшла мова про перевід його до притулку, «глухонімий» почав викрикати тими ж таки трьома мовами «не хочу!» Утекли з монастиря обоє...