Фред Варгас - Мерщій тікай і довго не вертайся

— Бачу, ти вже взяв на себе керівництво операцією, — сказав він.

— Каюся, Марку. Але двадцять три роки тому ми разом їли восьминога.

— Шанцеве товариство, — пробурмотів Люсьєн, складаючи ганчірку.

Адамберґ роздивився чумолога Вандузлера-молодшого. Сухоребрий, нервовий, з жорстким чорним волоссям. У його рисах було щось індійське. Він був з голови до ніг убраний у чорне, і лише пасок крикливо виділявся. На пальцях Марк носив срібні персні. На ногах — важкі чорні черевики з застібками, трохи схожі на ті, які носить Камілла.

— Якщо ви бажаєте конфіденційної розмови, — сказав він Адамберґу, — боюся, доведеться звідси вийти.

— І так буде добре, — відповів Адамберґ.

— У вас проблема з чумою, комісаре?

— Якщо точніше, проблема зі знавцем чуми.

— Тим, що малює четвірки?

— Так.

— Це пов'язано зі вчорашнім убивством?

— А ви як гадаєте?

— Гадаю, так.

— Чому?

— Через чорну шкіру. От тільки четвірки ж мають захищати від чуми, а не приносити її.

— Отже?

— Отже, я думаю, вашу жертву не було захищено.

— Точно. Ви вірите в силу цієї цифри?

— Ні.

Адамберґ перетнувся поглядом з Вандузлером. Той здавався щирим і трохи ображеним.

— Більше того, я не вірю в жодні амулети, персні, бірюзу, смарагди, рубіни та інші талісмани, які вигадують, щоб захиститися. А вони ж значно розкішні за просто четвірку.

— Для цього носили персні?

— Якщо могли це собі дозволити. Багаті рідше вмирали від чуми. Хоч вони і не знали цього, але їхні міцні будинки краще захищали їх від щурів. Помирали найчастіше бідні. Тому й вірили в магічну силу коштовного каміння: бідняки не носили рубінів, тому помирали. Nec plus ultra [19] Далі нікуди (лат.). Тут у значенні — поза конкуренцією. були діаманти, найкращий захист. «Діамант на лівій руці нейтралізує всілякі лиха». І тому заможні люди дарували своїм нареченим саме діамант як запоруку кохання, щоб захистити від бича. Звичай лишився, але вже ніхто не пам'ятає чому, як і ніхто не пам'ятає про значення четвірок.

— Убивця про це пам'ятає. Звідки він дізнався?

— З книжок, — нетерпляче відповів Марк Вандузлер. — Комісаре, якщо ви викладете мені проблему, я, можливо, допоможу вам.

— Спершу я маю запитати у вас, де ви були в ніч на вівторок, близько другої години ночі?

— Це час убивства?

— Приблизний.

Судовий лікар визначив, що вбивство було скоєно близько першої тридцять, але Адамберґ вирішив запитати з запасом. Вандузлер заправив за вуха жорстке волосся.

— Чому я? — запитав він.

— Мені шкода, Вандузлере. Але мало людей знають про значення четвірок, дуже мало.

— Це логічно, Марку, — втрутився Вандузлер-старший. — Робота така.

Марк роздратовано підвівся, схопив держак швабри і стукнув по стелі.

— Спускається святий Матвій, — уточнив старший.

Чоловіки мовчки чекали. Тишу порушував лише дзенькіт посуду, який мив Люсьєн, більше не зацікавлений у розмові. За хвилину спустився високий блондин, завширшки як двері. Вбраний він був лише у великі полотняні штани, стягнуті на поясі мотузкою.

— Мене кликали? — запитав він басом.

— Матіасе, — сказав Марк, — що я в біса робив у понеділок о другій ночі? Це важливо, нехай ніхто не дихає.

Матіас зосередився на кілька секунд, насупивши світлі брови.

— Ти пізно повернувся з прасування, близько десятої. Люсьєн насипав тобі попоїсти, а потім пішов у свою кімнату з Елоді.

— Емілі, — розвернувшись, підправив його Люсьєн. — Жахливо, що ви ніяк не можете вбити собі в голову її ім'я.

— Ми зіграли дві партії в карти з хрещеним, — вів далі Матіас. — Він виграв триста двадцять франків і пішов спати. Ти взявся за прасування білизни пані Булен, потім — пані Дрює. О першій ранку ти склав прасувальну дошку і згадав, що маєш віднести наступного дня дві пари простирадл. Я тобі допоміг, і ми вдвох прасували їх на столі. Я взяв стару праску. Ми закінчили складати їх в окремі пакети близько другої тридцять. Піднімаючись спати, ми зустріли хрещеного, який виходив у туалет.

Матіас підвів голову.

— Він вивчає первісну історію, — сказав Люсьєн біля своєї раковини. — Це точно. Можете довіряти йому.

— Можна я піду? — запитав Матіас. — У мене там збирання в процесі.

— Так, — відповів Марк. — Дякую.

— Збирання? — запитав Адамберґ.

— Він клеїть у льосі палеолітичний кремінь, — пояснив Марк Вандузлер.

Так нічого і не зрозумівши, Адамберґ кивнув. Натомість він зрозумів, що не збагне ні функціонування цього будинку, ні життя його мешканців, лише поставивши кілька запитань. Для цього знадобилося б дуже багато зусиль, а це зовсім не його справа.