Фред Варгас - Мерщій тікай і довго не вертайся

— Сезар Лоран Тавеньйо, — зачитав Данґлар, нахилившись до екрану. — Тридцять чотири роки, народився у Вільньов-ле-з'Орм. Засуджений за побиття і завдання ран. Перебував у центральній в'язниці Періго півтора року і ще два місяці за агресію, спрямовану проти охоронця.

Данґлар вивів досьє на екран, і всі витягнули шиї, щоб роздивитися CLT, його довге обличчя з низьким лобом, великий ніс, близько розташовані очі. Данґлар швидко зачитав продовження досьє.

— Рік після виходу з в'язниці лишався безробітним, потім улаштувався нічним сторожем у автосалон. Мешкає в Левалуа, одружений, має двох дітей.

Данґлар запитально зиркнув на Адамберґа.

— Яка освіта? — з сумнівом запитав Адамберґ.

Данґлар поклацав по клавіатурі.

— З тринадцяти років учився на покрівельника. Екзамени провалив. Облишив навчання і жив з парі на матчах та ремонтом мопедів, які одразу ж і продавав. Це і робив до того, як мало не вбив одного з клієнтів, поціливши в нього мопедом, скажімо так, впритул. А потім в'язниця.

— Батьки?

— Є матір. Працює на картонній фабриці в Періго.

— Брати, сестри?

— Є старший брат, нічний сторож у Левалуа. Завдяки йому Сезар і знайшов роботу.

— Не надто він і вчений. Не розумію, яким чином Сезар Лоран Тавеньйо міг би заговорити латиною.

— Самоучка? — запропонував хтось.

— Не розумію, навіщо типу, який випускає пару, кидаючись мопедами, братися за вивчення старофранцузької. Надто різка зміна, як на десять років.

— Отже? — розчаровано запитав Данґлар.

— Нехай двоє поїдуть до нього і перевірять. Але я не вірю, що це він.

Данґлар зупинив пошук і пішов за Адамберґом в його кабінет.

— Мене це задовбало, — оголосив він.

— Що сталося?

— У мене блохи.

Адамберґ здивувався. Це вперше за скільки років охайний і стриманий Данґлар ділиться з ним гігієнічною проблемою.

— Старий, просто розкладіть інсектициди кожні десять метрів. Вийдіть на дві години, поверніться, провітріть і все буде гаразд.

Данґлар похитав головою.

— Це блохи Лорійона, — уточнив він.

— Хто такий Лорійон? — уточнив Адамберґ, усміхнувшись. — Кур'єр?

— Лайно. Рене Лорійон — учорашня жертва.

— Вибачте, — сказав Адамберґ. — Ім'я вилетіло мені з голови.

— То запишіть його, чорт забирай. Я підхопив бліх у Лорійона. Ще вчора ввечері на роботі почав чухатися.

— Господи, Данґларе, але що я маю вдіяти? Ну тип виявився не таким охайним, як здавався. Або він підхопив їх в автомайстерні. А я що з тим можу зробити?

— Господи, — сказав Данґлар, нервуючись. — Ви самі вчора казали усій команді: чума передається через укуси бліх.

— А, — відповів Адамберґ, цього разу вловивши, про що говорив заступник. — Тепер я вас розумію, Данґларе.

— Ви якийсь загальмований сьогодні вранці.

— Мало спав. Ви впевнені, що мова йде про бліх?

— Я вмію розрізняти укуси бліх і комарів. Мене покусали в паху і під пахвами. Набряки такі великі, як мій ніготь. Я помітив це тільки сьогодні вранці, не встиг ще перевірити дітей.

Нарешті Адамберґ помітив, що Данґлара їсть тривога.

— Але чого ви боїтеся, старий? Що відбувається?

— Лорійон помер від чуми, а я підчепив у нього бліх. У мене є тільки двадцять чотири години, щоб зреагувати, інакше стане запізно. Так само і для дітей.

— Господи, невже ви купилися? Ви що, не пам'ятаєте, що Лорійона задушили, замаскувавши це під чуму?

Адамберґ зачинив двері і поставив стілець біля заступника.

— Пам'ятаю, — відповів Данґлар. — Але, захопившись своїми символами, «CLT» дійшов до того, що напустив бліх у квартиру. Це не може бути просто збігом. У його божевільній голові ці блохи зачумлені. І ніщо, абсолютно ніщо не може переконати мене, що ті блохи справді не заражені.

— Якби вони були зараженими, то навіщо було душити Лорійона?

— Бо він сам хоче приносити смерть. Я не боягуз, комісаре. Але мене зовсім не тішить ідея ходити обкусаним блохами, яких випустив схиблений на чумі тип.

— Хто їздив з нами вчора?

— Жюстен, Вуазене і Керноркян. Ви. Лікар. Девіяр і люди з Першого округу.

— Вони досі у вас? — запитав Адамберґ, поклавши руку на телефон.

— Хто?

— Ваші блохи.

— Звісно. Якщо вони ще не подалися вештатися відділком.

Адамберґ зняв слухавку і набрав номер лабораторії Префектури.

— Адамберґ, — представився він. — Пам'ятаєте комаху, яку ви знайшли на дні порожнього конверта? Так, саме її. Активізуйте ентомолога, абсолютний пріоритет. Тим гірше, скажіть, нехай відкладе своїх мух на потім. Це терміново, старий, справа чумова. Так, ворушіться, і скажіть йому, що я надішлю йому ще бліх, живих. Нехай буде обережним і, звісно ж, дотримується секретності.