Фред Варгас - Мерщій тікай і довго не вертайся

— То набувайся досвіду, ягнятку, — сказала Лізбет. — Я ж тобі не заважаю.

Раптом Лізбет вибухнула реготом, поцілувала Дамаса в лоб і поплескала Марі-Бель по голові.

— Усміхнися, ягнятку, — сказала вона. — І не слухай, що каже огрядна Лізбет. Огрядна Лізбет зла, і вона свариться з усім світом через свій той самий бойовий досвід. Правильно робиш, що захищаєш свою позицію. Це добре. От тільки, якщо тебе цікавить професійна думка, дам пораду: не варто набиратися цього досвіду аж надто багато.

Адамберґ відвів Декамбре вбік.

— Вибачте мені, — сказав Декамбре, — але я маю стежити за розмовою. Розумієте, завтра мені треба буде давати поради. Тож маю бути в курсі.

— Він закоханий, так? — сказав Адамберґ ледь зацікавленим тоном людини, яка грає в лотерею, але не надто вірить у перемогу.

— Дамас?

— Так. У співачку?

— Точно. Я можу чимось бути корисним, комісаре?

— Це трапилося, Декамбре, — тихо сказав Адамберґ. — Повністю чорний труп на вулиці Жан-Жака Руссо. Знайшли сьогодні вранці.

— Чорний?

— Голий, задушений, вимазаний вугіллям.

Декамбре стиснув щелепи.

— Я так і знав, — сказав він.

— Так.

— За нерозмальованими дверима?

— Так.

— Ви охороняєте інших?

— Їх двадцять вісім.

— Вибачте. Не сумніваюся, що ви вмієте робити свою роботу.

— Мені потрібні ці «химери», Декамбре, всі, що у вас є, разом з конвертами, якщо ті досі збереглися.

— Йдіть за мною.

Чоловіки перетнули майдан, і Декамбре повів Адамберґа до свого кабінету.

— Ось, — сказав Декамбре, простягаючи йому стос папірців і конвертів. — А щодо конвертів, гадаю, ви і самі розумієте, що це безнадійно. До них торкався і Ле Ґерн, і я. Мої вам брати не доведеться, всі десять пальців є у вашій базі даних.

— Тоді мені знадобляться відбитки Ле Ґерна.

— Також у базі даних. Як мені відомо, чотирнадцять років тому Ле Ґерн сидів у в'язниці за велику бійку у Ґільвінеку. Бачите, ми вже у вашому комп'ютері, навіть просити не доведеться.

— Слухайте, Декамбре, невже всі на цьому майдані сиділи?

— Бувають такі місця, де віє особливим духом. Я прочитаю вам недільну «химеру». Вона була лише одна: «Сьогодні ввечері, повертаючись на вечерю, я дізнався, що в місто прийшла чума. Три крапки. У кабінеті завершую листи, впорядковую справи і статки у разі, якщо Господь захоче покликати мене до Себе. Най здійсниться воля його!»

— Продовження «Щоденника» англійця, — сказав Адамберґ.

— Точно.

— Сепіс.

— Пепіс.

— А вчора?

— Вчора нічого.

— Он як, — сказав Адамберґ. — Він сповільнюється.

— Не думаю. Гляньте на ранкового листа: « Цей бич завжди готовий до наказів Божих, і насилає Він його, коли забажає». Цей текст означає, що маніяк не складає зброю. Зверніть увагу на це «завжди готовий» і «коли забажає». Він оголошує і насміхається.

— Він грається в надлюдину, — сказав Адамберґ.

— А отже, інфантильний.

— Це все одно нічого не дає, — сказав Адамберґ, похитавши головою. — Він зовсім не дурень. Тепер, коли поліція наготові, він більше не вкаже місця наступного злочину. У нього розв'язані руки. Він назвав «квартал Руссо», щоб точно встановити зв'язок між першим злочином і проголошеною ним чумою. Цілком імовірно, що відтепер він стане куди невловимішим. Тримайте мене в курсі, Декамбре, від оголошення до оголошення.

Адамберґ вийшов, тримаючи під рукою пакет з повідомленнями.

Наступного дня, близько другої години, комп'ютер видав ім'я.

— Я знайшов одного, — гучно сказав Данґлар, жестом запрошуючи до себе колег.

З десяток агентів зібралося в нього за спиною, прикипівши очима до монітора комп'ютера. З самого ранку Данґлар вишукував «CLT», а інші тим часом продовжували визбирувати інформацію про двадцять вісім квартир, що опинилися в зоні ризику, марно шукаючи точку перетину. Перші результати з лабораторії прибули вранці: замок було зламано професійно. У квартирі не знайдено жодних відбитків, крім тих, що належать власнику і прибиральниці.

Вугілля, яким користувалися, щоб вимазати в чорне шкіру, зроблено з гілок яблуні, а не придбане в магазині — у тих пакетах є різноманітні лісові ефірні олії. А щодо конверта кольору слонової кістки, то такий можна роздобути в будь-якому магазині канцтоварів за три франки двадцять сантимів. Його було відкрито гладеньким лезом і всередині нема нічого, крім паперового пилу і трупика маленької комахи. Чи відправляли комаху ентомологу? Адамберґ нахмурив брови, а тоді кивнув.