Сергій Бут - «Аляска»

— Бемолю, ти геній! Красунчик! З тобою можна і в розвідку ходити! — хвалив приятеля Міхаель.

Раптом цю оду Бемолеві обірвав протяжний стогін Антона. Усі без винятку повернули голови в бік ліжка, на якому оживав щойно прибулий з карцеру пацієнт. Пара друзів обступила ліжко, ставши свідками перших ознак його одужання. Стомленим голосом Антон прошепотів:

— Я не хотів…

Слова каяття змусили його рятівників перезирнутися.

Міхаель приклав руку до чола немічного чоловіка і з острахом констатував:

— Чоло гаряче. Потрібно відкачувати…

За попередньою схемою він узявся вдруге рятувати Антонове життя. Бемоль посів своє місце в коридорі, а в палаті закипіли нові пристрасті через облаштування крапельниці. На щастя, друга спроба виявилася вдалою, адже ніхто з санітарів не турбував Міхаеля, тому, встановивши пляшки і з’єднавши їх з рукою Антона за допомогою патрубка, Місько безсило опустився на ліжко й завмер в очікуванні дива.

Палати шпиталю приймали у свої лона ніжну прохолоду, принесену крізь прочинені вікна морським вітерцем. Бриз просотувався крізь ґрати, заколихуючи свіжістю сплячих пацієнтів тринадцятої палати.

Спали всі. Напружений, але вкрай необхідний порятунок їхнього сусіда забрав сили навіть у Григорія зі Шпряхою, які просто спостерігали, усією душею вболіваючи за успішний результат реабілітації Антона.

Якоїсь миті вітерець потягнувся на інший бік палати, розкуйовджуючи пацієнтам волосся. Протяг мчав через усе приміщення, тікаючи до коридору крізь прочинені двері, у яких з’явилося дві пари ніг. Раптом спокійний сон пацієнтів перервав гучний крик Чахлого:

— Підйом, психи! Григорію та Шпряхо, на процедури!

За винятком Антона, голос Чахлого підняв усіх. Анатолій забився в куток свого ліжка, якомога далі від санітарів і тихим голосом попросив:

— Я алкаш, мужики. Хвора людина.

Репресивна машина Павловича проковтнула колись сміливого Анатолія. Від його попередньої впевненості й агресії до дружини й медперсоналу не зосталось і сліду. Сталеві жорна психлікарні ламали найстійкіших. Він по-дитячому підгріб під себе ноги, накриваючи їх власним простирадлом, і невпинно скиглив:

— Мужики, прошу вас, відправте мене до наркології. Я кину пити — клянусь.

Благання наляканого пацієнта припали Чахлому до душі.

Відторгнутий за межами лікарні як чоловік, батько й господар, він тримався цих моторошних стін саме завдяки відчуттю всемогутності, дарованому беззахисними пацієнтами. Прохання безпорадних чоловіків, часто вдвічі дужчих за нього, підіймало його самооцінку до найвищого рівня. Каста володарів світу, нехай закупореного в психіатричній клініці, вабила своєю могутністю та безкарністю. Насолоджуючись тріумфом, Чахлий провіщував Шпрясі найближче майбутнє:

— Кинеш, кинеш. Це ми тобі гарантуємо.

Шрек урвав теревені напарника, рушивши до Шпряхи.

У сутінках кремезна постать санітара видавалася недосяжною горою. Вона наступала, штурхаючи перед себе важку тінь, що зловісно вкривала Анатолія пітьмою. Від таких порівнянь Шпряха ще дужче затремтів від страху й ухопився за спинку ліжка.

— Я не хочу, будь ласка.

Не зважаючи на вмовляння, Шрек силоміць висмикнув чоловіка з ліжка і штовхнув до дверей, підганяючи Анатолія стусанами. Чахлий, провівши поглядом напарника, звернувся до Муховицького.

— Григорію…

Розчавлений зневажливим ставленням медперсоналу Григорій не пручався новому виклику долі. У глибині його стомленої душі ще жевріла радість за рідного сина, якому пощастило вибратися на край світу й улаштувати своє життя, а на себе він давно махнув рукою. Григорій зігнув учетверо аркуш паперу й, засунувши його під матрац, почалапав до дверей.

До виходу старого проводжали співчутливі погляди Бемоля й Міхаеля. Їм боліло, що тяжкі муки випадають на долю вдвічі старшого чоловіка, але добровільно в цей казанок з виплавляння химер розважлива людина не полізе. Темний силует Григорія поволі сунув до дверей, малюючи в уяві пацієнтів трагічну картину сходження на ешафот. Жорстокість санітарів кісткою застрягла посеред горла, але ніхто не наважився йти супроти волі адміністрації.

Нарешті двері зачинились і в палаті запанував морок.

Човгання людських ніг долучилося до важкого шуму, що роївся в Антоновій голові з самого ранку. Передозування препаратами шматувало череп навсібіч. Отрута виходила цівками поту, що без упину стікав із чола на вже мокру подушку. У місцях входження голки шалено нила рука.