Сергій Бут - «Аляска»

— Це несправедливо.

Павлович, спостерігаючи за конвульсіями хлопця, промовив:

— Коли мені зарубали дисертацію, я теж так говорив. Усе життя — суцільна несправедливість, усеньке життя. Але в тебе знайшовся покровитель, тобі пощастило. Ми тебе вилікуємо, усе буде добре — спи…

Лікар обірвав своє віщування й суворим тоном звернувся до підлеглих:

— Тільки обережно з ним. За його життя головою відповідаєте! І Адаму перекажіть, аби пильнував.

Застороги шефа знітили санітарів. Обидва схилили голови, демонструючи свою згоду з наказом начальника.

Тим часом лікареві слова заколисували Антона. Він знепритомнів і цілковито провалився у власну безпорадність, зіткану з марень і спогадів, які перенесли його на нічну дорогу.

Пацієнт опинився за кермом службового джипа, що гнав по нічному шосе, розтинаючи колесами воду, яка не встигала змиватися з дорожнього полотна. Щохвилини він відвертався від дороги й брався до пляшки коньяку, яка замінювала йому переднього пасажира. Після чергового ковтка Антон розлючено зиркнув на дорогу, що тьмяно проглядалася крізь щільні потоки води, які заливали вітрове скло та з якими заледве впорувалися очисні щітки. Якоїсь миті очисники не витримали й зупинились у верхній точці, перетворивши стік на щільну водяну стіну.

— Дідько! — вилаявся Антон, засмикавши важіль керування очисними приладами.

Вантажівка, що рухалася назустріч, осліпила водія світлом фар і, сигналячи клаксонами, помчала в протилежному напрямку. У паніці Антон сильніше натиснув на важіль, і механізм відгукнувся на його силкування.

— Нарешті, — вимовив Антон, підсліпувато мружачись.

Дзеркало заднього огляду не фіксувало жодного руху, а між тим з-за спини Антона визирав його Жах. Зморщений дідуган з гарним довгим білим волоссям випростувався на задньому сидінні і, влаштувавшись зручніше, зміїним голосом просичав:

— Зупинися.

Антон хитнув головою, глянув у дзеркало заднього огляду й заціпенів. Прикипівши поглядом до беззубого рота, він скам’янів: його розум відмовлявся вірити очам.

— Гальмуй, — удруге просичав дідуган, але занадто пізно.

Бувши напідпитку, Антон запізно зреагував на перешкоду. Звук гальм заглушився громом, що розітнув нічне небо в момент страшної аварії. Колеса автівки підстрибнули над мокрим шосе, і цієї миті блискавиця освітила невеличку жіночу сумочку, що приземлилася на капот машини, просто перед очима перестрашеного Антона.

Кілька днів активного «лікування» в стінах карцеру звели нанівець той поступ, якого Антону вдалося досягти в оточенні пацієнтів тринадцятої палати. Обшир чотирьох стін щодень звужувався, ін’єкції невідомого препарату оживили галюцинації, і під кінець тижня пацієнт тонув у мареннях про персонажів, що змінювали одне одного: беззубий дідуган, Чахлий із Адамом, ба навіть головний лікар, який белькотів щось про гідрокостюм просто в обличчя знедоленому пацієнтові. Час від часу в тих видіннях з’являвся Григорій, і Антону кортіло вибачитися за свої слова про його сина, та чомусь примара старого ховалася в чорних завісах щоразу, як Антон розкривав рота.

На шостий день карцерна «терапія» сягла свого піку, «виключивши» пацієнта з реальності, після чого його вирішили повернути до палати.

Кімната жила звичним життям. Бемоль сидів на ліжку в позі лотоса, мізкуючи над черговим кросвордом. І хоча головний приз — фен для волосся — є здебільшого жіночим приладом для додавання краси, проте патлатій копії Леннона він теж не завадив би. Задерши голову, він відгадав чергове слово так, ніби взяв його зі стелі.

— Карцер, — промовив Бемоль, вписуючи в клітинки озвучений термін.

Не встиг артист дописати в останню клітинку потрібну літеру, як двері палати прочинились і двійко санітарів утягнули всередину ледь притомного Антона. Санітари зсунули ношу на ліжко й подалися геть, залишивши психам гадати, чому це їхній сусід зомлілий. Коли двері за ними зачинилися, усі пацієнти тринадцятої палати згуртувалися довкола Антонового ліжка. Міхаель оглянув змордоване обличчя, потріскані губи і, відтягнувши пальцем повіку, забив на сполох.

— Матір Божа, та він ледве дихає!!!

З грудей Коми, що єдиний зі всіх не проявив жодної цікавості до повернення Антона, вирвався протяжний стогін — він знов і знов переживав крах спортивної кар’єри. Алкоголік Толя, якому нерухомий сусід нагадав, чим завершуються лікувальні процедури, з острахом розвернувся до всіх спиною. Йому важко було собі уявити, що після кожного візиту до Павловича, він набирає схожого, рослиноподібного вигляду.