Сергій Бут - «Аляска»

— Не турбуйся про це.

Бемоль рушив до дверей, наповнивши на останок палату символічною піснею Марії Бурмаки.

Артист зачинив за собою двері, і далі наспівуючи в коридорі все ту-таки пісеньку приглушеним голосом.

Початок куплету вселив у Міхаеля впевненість у його намірах, і він спокійно взявся рятувати Антона. Пацієнт нашвидкуруч обладнав із вішака для одягу стійку під пляшечки з фізрозчином, випустив з тари патрубки й увігнав голку у вену непритомного Водолаза. Перші краплі рятівної рідини потекли до організму Антона.

Григорій і Шпряха мовчки спостерігали за порятунком свого сусіда, оцінюючи його шанси як мінімальні: надто сміливо він виступив проти Павловича і його горлорізів. Гнітючий настрій запанував над кожним, хто лежав у палаті з нещасливим номером. Підвівся навіть Кома, який завжди тримався осторонь усіх процесів, що стосувалися гноблення пацієнтів. Він мовчки причимчикував і співчутливо глипнув на безтямного Антона, зустрівся очима з Міхаелем і найтеплішим поглядом побажав тому успіху. Місько всівся на своє ліжко і з хвилювання почав лічити краплини, що беззвучно падали, вливаючись в Антонове тіло.

Тим часом Бемоль сумлінно стояв на варті, зазираючи вряди-годи до сусідських палат і гуляючи вздовж коридору з піснею, яку нашіптував собі під ніс. Його закладені за спину руки й погляд, що ковзав підлогою, сигналізували випадковим перехожим про чергову примху неврівноваженої людини, що загрузла у власних думках. Ніхто з психічнохворих, які траплялися на шляху, не виявив жодної цікавості до його самотнього вештання. Нікому не було діла до розспіваного пацієнта, оскільки навіть здорові тут з’їжджали з глузду. Виняток становили хіба що стерв’ятники Павловича. Бемоль, як ніхто інший, знав про це, тому щойно за рогом з’явився Прапор, він зупинився, оцінив відстань до тринадцятої палати і, усвідомивши невигідність своєї позиції, відразу ж затягнув:

Раптова зміна в поведінці співочого психа змусила санітара поцікавитися метою його прогулянки:

— Ти чого тут тиняєшся, психу?!

Прапор націлено крокував до тринадцятої палати. Відстань між ними скорочувалася щосекунди — ось-ось місія Бемоля провалиться… Не гаючи часу, Бемоль «накрутив» свій голос якомога дужче, рятуючи Міхаеля від можливого викриття шлягером «Братів Гадюкіних».

Бемоль настільки увійшов в образ вокаліста, що почав навіть танцювати, сніжинкою кружляючи довкола санітара й дедалі гучніше волаючи застережну пісню для рятівника Антона:

Міхаель негайно зрозумів тонкий натяк Бемоля. Попросивши могутнього Кому підперти двері, він узявся скручувати саморобну крапельницю, ховаючи її складники по сусідських тумбочках. Секунди спливали, мов ті краплі, які щойно падали в патрубок, але спритність пацієнта була бездоганною. Успішно завершивши всі маніпуляції, він чемненько вклався в ліжко, готуючись зі щирим серцем зустріти непроханого гостя, про якого попередив спів Бемоля. На санітара довго чекати не довелося.

Прапор штовхнув двері, які гримнули об вішак, недбало залишений Комою не на своєму місці. Блискавична реакція санітара не дала вішакові впасти додолу.

— Що у вас тут? — спитав велетень, ставлячи вішак сторчака в куток палати.

Наче нічого й не було, Міхаель відвів погляд від стелі й подивився на санітара.

— Усе в нормі, начальнику.

— Як Водолаз? — санітар поцікавився здоров’ям скаліченого пацієнта.

Прапор кивнув на зомлілого Антона.

— Дихає, — байдуже обізвався Місько.

Пересвідчившись на власні очі в словах Міхаеля, Прапор покинув палату. За лічені секунди до неї увірвався захеканий Бемоль. Міхаель миттю підскочив до народного артиста психушки й на радощах схопив того за плечі.