Сергій Бут - «Аляска»

Уже знайомим шляхом чоловік пройшов у вестибюль і звернув ліворуч, у бік кабінету головного лікаря. Одинокі пацієнти й медсестри, що траплялися на шляху, жодним чином не відвертали його уваги від фінішної точки. Врешті його мандрівка скінчилась, і, постукавши, він увійшов до кабінету Павловича, що був традиційно наповнений тютюновим димом. Двері за прибульцем зачинилися.

Про те, що гість — велике цабе, свідчила поведінка Павловича, який запропонував йому своє крісло й розчинив навстіж вікно, намагаючись якомога швидше провітрити кабінет. Гість сухо привітався, дістав з портфеля папери й попросив склянку води. Безумовно, лікар міг віддати розпорядження телефоном одній із медсестер, але волів особисто вийти з порожньою карафкою, аби менше часу проводити з візитером. За п’ять хвилин він повернувся до кабінету й подав чоловікові склянку води:

— Прошу, майоре.

Офіцер на прізвище Петлиця, якого колеги поза очі прозвали «Петля» через мертву хватку, з якою той вгризався в розслідувані справи і в підозрюваних, кинув оформлювати протокол і взявся вгамовувати спрагу. Вільною рукою він підсунув папірець Павловичу і звелів:

— Усе, підпишіть.

Лікар схилився над запропонованим до підпису документом і під усні настанови Петлі взяв ручку.

— Експертиза підтвердила смерть без ознак насильства, але надалі, Веніаміне Павловичу, уникайте таких прикрих випадків і, найголовніше, — їх розголосу!

Лікар волів пустити останні слова повз вуха, але Петлиця вів розмову в тому самому руслі. Укотре попивши води, він дістав із портфеля місцеву газету і простяг лікареві:

— Про вашу вотчину стали часто згадувати в пресі, і мені здається, що витік інформації йде просто з вашого гнізда.

Павлович нехотя пробігся очима по заголовку статті.

— Ми здогадуємося…

Майор Петлиця витер мокре чоло й додав:

— Писаки рознюхали про нашу підопічну, отож ми її забираємо. Уночі по неї приїдуть, тому підготуйте транзитні документи.

Останній новині Павлович неабияк зрадів. Журналістку Злочевську «лікували» виключно по квоті спецслужб, і, хоча органи безпеки гарантували захист своїм прислужникам, скинути такий баласт було лише на користь подальшому плаванню. Візи Павловича на лікарняних документах, неправдиві діагнози й методи їх лікування можуть вилізти боком, якщо зміниться влада або відбудеться реформування системи охорони здоров’я, що про нього заявляють політичні лідери на шляху до євроінтеграції, тому чим менше паперів, тим краще.

З глибоких роздумів ескулапа вивів легкий ляпас Петлі, який убив на щоці володаря кабінету комара.

— Система безжальна до воїнів-одинаків.

Офіцер витер пальці й підвівся, даючи знак, що розмову завершено. Насамкінець він порадив головному лікарю:

— Зі статтею ознайомтеся, ворога треба знати в обличчя.

Петлиця сховав підписаний Павловичем протокол і вийшов із кабінету. Лікар узяв газету і вголос зачитав уривок статті:

— «Незважаючи на серію критичних репортажів, беззаконня й далі триває в стінах психушки. Над пацієнтами і досі проводять загадкові процедури, після яких вони набувають вигляду овочів…»

Кожне слово критики в’їдалося в Павловича кислотою. Розбурханий змістом статті, він гримнув кулаком по столу.

— Мерзота! Не вгамується ніяк…

Ніздрі лікаря напиналися з кожним подихом. Серце наливалося злістю. Його затрусило. Павлович ухопився за карафку і, ковтнувши води, пожбурив посуд у стіну.

— Доведеться вивести вас на чисту воду.

Очі лікаря запалали помстою. Хтива посмішка, яка скривила його вуста, не віщувала пацієнтам нічого доброго, і вже наступної ночі санітари взялися втілювати план свого шефа.

Задовго до появи Павловича на своїй посаді в лікарні і справді належним чином дбали за пацієнтів. Терапія передбачала психологічну допомогу, душ Шарко, а також заняття в басейні. Із крахом оздоровчої системи зруйнувалось і звичне ставлення до недужих. Мізерна зарплатня не стимулювала лікарів виконувати їхні обов’язки, тому поволі частина процедур скоротилась, а кабінети і басейн занепали, особливо після пожежі. Проте цієї ночі басейн знадобився санітарам та їхньому зверхникові.

Місяць підглядав у приміщення басейну крізь великі вікна, площі яких вистачало, аби небесне світило вихоплювало з темряви старенькі шафки, батареї, порепану плитку, позбавлену візерунків, і саму воду, поверхнею якої плавав тиньк зі стелі, пластикова тара, один шльопанець та зламана плавальна дошка. Вода в басейні стояла вже протягом кількох місяців, тому в повітрі витав ледь уловимий сопух. У різних куточках басейну було кілька дверей, деякі з них виходили з душових кімнат. Саме звідти долітали уривки чоловічих голосів, що поступово наростали. За певний час із темного коридору вийшли Бемоль та обурений манерами Шрека Міхаель.