Богомил Райнов - Людина повертається з минулого

— Вона у Мімі…—. машинально проказав Танев.

— Ще одна брехня, не знаю, котра вже, — зауважив я. — Недавно ви твердили, що взагалі не бачили Мімі й не бували в Софії… Тепер виявляється, що навіть постачали їй алкогольні напої. На жаль, за якимсь збігом і Мімі ненавидить мастику. Я дивуюсь, чи взагалі хто-небудь, крім покійників, вживає це питво. Та полишмо цю проблему спиртовій монополії. Отже, у призначений час Медаров прийшов. Він цікавився, певна річ, золотими монетами, які свого часу ви разом сховали. Вас же цікавив нотатник. Змова могла б відбутись… але не між двома хижаками, кожен з яких мріяв узяти, не даючи нічого. Ви вимагали від Медарова нотатник, збираючись після цього відразу ліквідувати старого. Ваш колишній компаньйон досить добре знав вас і теж підготувався заздалегідь. Він попередив, що е люди, які знають про його візит сюди, і що нотатник зберігається у одного з них. Задля більшої переконливості він навіть назвав ім'я цього чоловіка — Андрєєв. Ви, знаючи сумнозвісну недовірливість Медарова, не повірили жодному його слову. В якийсь момент, ніби почувши підозрілий шурхіт, вийшли на площадку, аби підготувати знаряддя вбивства. На це пішло менше хвилини: вийняли електровимикач так, щоб два оголені кінці провода стирчали як двоє гадючат, готових смертельно вжалити. Потім повернулися до кімнати, заспокоївши Медарова, що, мовляв, ніякої небезпеки нема. Відбувається остаточна угода: ви обіцяєте принести Медарову його частину грошей, як тільки він передасть вам нотатник. А Медаров обіцяє віддати вам нотатник під час наступної зустрічі. Він вирішив звести вас з Андрєєвим. Хотів забрати гроші, не розлучаючись із тим документом, який давав йому владу над вами. Пастки, які ви розставляли один одному, були більш-менш рівноцінні, але ви мали перевагу в часі. Попрощавшись, Медаров вийшов, а ви послужливо вказали йому на вимикач освітлення. За мить противник був мертвий. Слабе серце старого, цементна підлога, мабуть, змочена водою, все це гарантувало кінець. Припускаю, як ви сп'яніли від успіху…

— Фантазуєте, — мовив Танев з легким презирством, не дивлячись на мене.

— Ваше сп'яніння, одначе, швидко минуло. Обшукавши покійника, ви не знайшли в його кишенях фатального нотатника. Тут ми переходимо до другої дії твору й розіграної вами сцени: приховування злочину. Ви спробували влити мастаку в рот жертві, щоб симулювати перепій. Одначе більшість питва розлилося по одягу, правда, вас це не збентежило. Ви поклали тіло в машину й поїхали до Ілієва. Бо тепер єдина ваша надія —: знайти нотатник у кімнаті небіжчика. Ви примушуєте Ілієва відімкнути кімнату Медарова й швидко робите трус, оскільки боїтесь, щоб хто-небудь не помітив мертвого Медарова. Ви не знайшли нотатника, зате забрали маленьку сталеву скриньку, в якій міг бути нотатник. Та, відкривши її, пересвідчилися, що ваші сподівання були марні. Хоча, мушу вам сказати, що трохи раніше нотатник лежав там. Він лежав там майже двадцять років, а сама скринька була за кількасот метрів од вашого будинку — в квартирі Сиракової, сестри Медарова. Але людина, як правило, шукає не там, де треба. Отже, наслідок від трусу в Медарова — ще один доказ проти вас. Ілієв докладно описав цей обшук…

— Свідчення… Наклепи… — пробурмотів Танев.

— Поперекидавши геть усе в кімнаті Медарова, ви заходилися біля небіжчика. Відігнали машину на безлюдну вуличку поблизу від будинку Ілієва. Вулиця Крайня — ви обрали її заздалегідь — досить зручна: обабіч пустища, сліпі стіни складів. Ви покинули тіло на тротуарі. Хай думають, ніби Медаров, перепивши, вмер од сердечного приступу. Повернулися назад і заховали проводки, проведені для замаху, відгвинтили вимикач, взяли пляшку з мастикою і помчали в Банкя, — хотіли перевірити, що лишив Медаров у скриньці.

Танев мовчав. Щоб посилити напруження, я вийняв цигарки, закурив і вів далі:

— В цій другій частині спектаклю ви знову припустилися помилки: ліквідуючи одні сліди, залишили нові. Коли вийдете на сходи, можете побачити, що, відкручуючи і потім знову прикручуючи вимикача, в кількох місцях подряпали стіну. Але ця дурниця блідне перед іншою дурницею. Нічого не знайшовши у скриньці, ви подумали, що Медаров справді передав нотатник Андрєєву. І не помилились. Перш ніж перейти до дії, ви відвідали Ілієва, аби про всяк випадок з'ясувати, чи не викликала смерть Медарова якоїсь небажаної реакції в органів влади. До речі, ваш бузковий парфум просто жахливий. Я відвідав Ілієва невдовзі після вас і мало не задихнувся. І тут, серед цього мотлоху, теж смердить. Коли б ви здогадалися перед зустріччю з Медаровим розлити два флакони цих парфумів, він, певно, вмер би й без електричного струму. Але що було, то було. Отже, після відвідання Ілієва ви впевнилися, що ваш злочин лишився нерозкритий, і зразу ж приступили до здійснення запроектованої дурниці: зробили обшук у квартирі Андрєєва, попередньо виманувши господаря з дому. У своїй манії непогрішності навіть не припускали, що хтось може пов'язати «нещасний випадок» з Медаровим і «крадіжку» в Андрєєва. Знаючи потайність Медарова, ви були певні, що Андрєєв не підозрює, яке значення має для вас річ, залишена йому на збереження. Отже, якщо нотатник буде викрадено, цей обшук, хай Андрєєв навіть поскаржиться в міліцію, сприймуть як звичайну крадіжку. На ваше нещастя, і Андрєєв, і міліція знали, кого цікавить нотатник у коричневій оправі. Нарешті, коли людина щось інсценізує, вона повинна мати принаймні елементарне уявлення про справжню крадіжку, якщо хоче, щоб повірили інсценіровці. Правда, ви все своє життя крали, але то були крадіжки іншого плану. Дрібні злодії, Танев, не порпаються там, де порпалися ви…