Марина Меднікова - Зірка, або терористка

А з Дороті розберетеся. Таких чоловіків як ти — мало, вийти за тебе — виграти мільйонний джек-пот, і вона це певно ж розуміє. Не псуй собі життя через мене, я ніколи не впишуся у нього безболісно. Ти — захороший для мене.

Джефрі розрахувався. Вийшли в київське літо.

— Просто ти мене не любиш, — сказав Джефрі осмутніло.

«Любить-не любить, плюне-поцілує», — Маріванна на балконі ворожила на квітці. Шериф передніми лапами сперся на бильця, водив величезною довбешкою за пташками.

Випало — плюне. Стара зітхнула з полегшею — старій грипі Паркер-Боулз нічого доброго не світило. Зовсім встид стеряла — цілуватися привселюдно з Чарлзом. Всі газети видрукували компрометуючу світлину.

— Заходь до мене, щось маю, — гукнула з балкону.

Зірка крутила у руках букет фіалок, спутаних по ногах нитками.

— Побачив мене ізнизу, питає, чи ти вдома. Кажу ще ні.

Тоді, каже, ловіть, передасте, як прийде.

— Більше нічого?

— Нічого.

— Коли він приходив?

— Дванадцять з половиною хвилин по чотирнадцятій годині.

— Ви, Маріванна, цяця, ляля і квітка розмаїта. Я вас люблю.

Зірка заспішила до себе. Не зважаючи на волання Максиміліана, який вимагав вітальних пестощів, взялася за телефона. Аж пританцьовувала. Ну, давай-но, бери слухавку.

Макс вуркотів, витираючи спиною і боком Зірчині ноги. У слухавці гудки урвалися. Гаплик. Маріванна наплутала. Тоді хто? Не маю у цьому житті і у цьому місті нікого, хто б оце приніс квіти. Але ж вони тут. Трохи зів’ялі, проте реальні.

Максиміліан, привертаючи Зірчину увагу, вдався до традиційної забавки: скочив у великий целофановий кульок і потирився ним підлогою. Видовище не для слабкодухих — кульок самотужки рухається, нявчить, шипить, наштовхується на ніжки столу, вирулює на оперативний простір. Спостерігати — валідол і корвалол. Упершись у Зірчині ноги, кульок зашелестів зібганий, звідтам вигулькнув задоволений Максів писок — як я дав! Зірка засміялася. Макс перейшов до другого номеру програми. Давай гратися у піжмурки — стребував. Я ховатимусь, а ти мене шукатимеш.

Максику, любий… І чути не хочу, я побіг. Зірка — слідом, тупаючи ногами і здіймаючи гуркіт. Максів грізний писок з’явився з-під комп’ютера. Не так, — скомандував він, — не лінуйся, шукай як слід! Зірка зітхнула і почала гупати ногами ще й приказувати: нема мого Максимчика нема-а-а, забіг мій Максимчик забі-і-іг, черевики рипу-рипу, ось я його зараз знайду! Максиміліан аж вищав від щастя.

Зірка підхопила кота, цьомнула, підкинула. Це була третя вправа — літаючий кіт. Макс зробив вправне сальто, розчепірив лапи, професійно приземлився. Уф-ф-ф, тепер усе? Ні, ще футбол, я стоятиму на воротях, а ти забивай тенісним м’ячиком… Не нахабній, коте! Маю бігти, повернуся — дограємо.

Зірка вибігла з парадного, здалека натисла на брелок, «жозі» радо відгукнулася. Зненацька біля під’їзду вклякли, одне за одним три міліційні авта — шшшух-шшшух-шшшух.

Ще на ходу з них вихопилося з десяток мужиків. У три кроки оточили Зірку, притисли до дверей, заломили руки. Зірка щосили закричала. На її крик вигулькнув з балкона Олег Ткач. Миттєво оцінив, схопив камеру, націлився на ситуацію.

— Там Макс, бережи його, — тільки й встигла Зірка.

Дістала пістолетом по голові, сповзла стінкою. Її підхопили за руки-ноги, вкинули до авта, рвонули з місця, шшшухшшшух-шшшух.

У квартиру Олега подзвонили. Ще раз. Загрюкали важкі черевики.

Ткач клацнув замком.

— Де камера?

— А де санкція прокурора на арешт і обшук? — став зухвало Ткач.

Дістав по лобі, за кілька хвилин знайшовся на підлозі у кімнаті з синцем під оком, витрушеними кишенями, поряд лежала камера без касети.

— А болт з лівою нарізкою вам у горлянку, — пробурмотів, приходячи до тями.

Змочив під краном синця, визирнув у вікно, що виходило на двір, смикнув за мотузок, з-за вікна з’явився целофановий кульок, а в ньому касета.

До тями Зірка прийшла у лікарняній палаті. Де я? Що трапилося?

— Ви заарештовані, — сказало над вухом.

Зірка важко повернула голову, побачила медсестру, яка міняла крапельницю, за нею бовванів дядько у формі.

— Повторіть, — прошелестіла Зірка. — Є санкція прокурора на ваш арешт і обшук у помешканні.

— За віщо?

— Прокурор знає.

— Чому я тут?

— У момент затримання ви чинили спротив, завдали тілесних ушкоджень середньої важкості кільком працівникам міліції, зневажали їхню людську гідність, вживали нецензурні слова, завдали матеріальної шкоди…