Богомил Райнов - Інспектор і ніч. Бразільська мелодія

— Вас шукає якась жінка…

— Чи не та журналістка?

— Вона не схожа на журналістку… Якась Колева чи Коєва…

— Нехай увійде.

Спочатку в кімнаті з'являється імпозантний бюст. Потім і його власниця. Це, звичайно ж, наша Магда. Вона соромливо спиняється у дверях, наче вперше заходить до такої установи й не знає, як поводитись.

— Здрастуйте, — киваю головою. — Проходьте сюди. Що сталося?

— Нічого. Нічого не сталося, — поспішає заспокоїти мене Магда, сідаючи на запропонований стілець. — Просто зайшла…

— Дуже добре. Ви, я чув, більше не буваєте у «Бразілії». Це випадково чи ні?..

— Чому ж «випадково»! Минулого разу ви так насолили мені, що…

— Он як? Я й забув. А що поробляють ваші друзі?

— Я не хочу їх знати.

— Ви взагалі їх не бачили?

Магда дивиться трохи збентежено й починає соватись на стільці:

— Я ж вам сказала: не хочу їх знати.

— Це ви сказали. А я запитую вас про інше: бачили ви когось із них чи ні?

Вона тут же пробує удати з себе «ображену невинність», тому я додаю:

— Не поспішайте казати неправду. Подумайте й відповідайте точно.

— Ну… заскакував Філіп… невдовзі після того, як ви пішли… Став мене розпитувати, як пройшов допит, тобто я хотіла сказати — наша розмова, і я йому розповіла…

— Що ви йому розповіли?

— Я не розповідала йому того, про що ви попереджали мене мовчати…

— Магдо!..

Вона кидає на мене погляд і винувато підводить очі:

— Що ж поробиш!.. Така вже я… І він такий… Нічого не можна приховати від нього. Спочатку я спробувала ошукати його, а потім слово за словом усе вибовкала.

— Добре, що ви хоч признаєтесь. А як реагував Манев?

— Ніяк. Навіть не розсердився. Хоч попереджав не вдаватися в деталі, якщо ви викличете мене на допит.

— Що ще?

— Це вже стосується мене особисто. Оскільки ви обіцяли, а цього ранку мені сказали, що в ресторані при новому готелі є місце, то…

— Гаразд. Я спробую вам допомогти. Але за однієї умови: якщо у. вас буде зразкова поведінка.

— За це не хвилюйтесь.

— Бо в ресторані буває багато іноземців…

— Ха, іноземці! Я для іноземців уже вмерла! Навіть щось вам розповім, хоч ви, може, й не повірите… Вчора якраз по обіді зустрічає мене біля «Рили» пан Кнаус…

— Філіпів друг?

— Саме він. І галантно запрошує пообідати з ним. Як ви гадаєте, що я зробила?

— Навіть не уявляю собі.

— Просто відмовилася від його запрошення. Ви мені вірите?

— А чому ж ні. Ви стаєте серйозною дівчиною. Важливо виявляти сталість характеру.

— Хай вас це не турбує.

— Ну, а з роботою, гадаю, все буде гаразд. Я вас повідомлю.

Магда готується встати, та я зупиняю її:

— Хвилиночку! Філіп не цікавився, чи не розпитував я вас про щось інше?

— Про що саме?

— Про снотворне.

Жінка напускає на себе невинний вираз, щоб кинути таке саме безневинне «яке снотворне?», та я застережливо піднімаю палець:

— Не забувайте, про що ми умовлялися!

— І про снотворне теж запитував… Ох, і ви також диявол!..

— Облиште компліменти. Розкажіть краще, які Філіп давав вам інструкції щодо снотворного і як ви їх виконали.

— Ну, казав, що зателефонує Асенову, і як тільки той підійде до телефону, я повинна влити у свій келих трохи снотворного, потім помінятися келихами з Асеновим так, щоб не бачив кельнер, а потім, коли повернеться Асенов, примусити його випити. Той Філіп обмірковує все до найменшої дрібниці, просто заздриш його розуму.

— Не поспішайте заздрити йому. Ну, й що? Ви виконали інструкцію?

— Еге ж, виконала. Але влила йому лише п'ять-шість крапель.

— І навіщо був потрібний увесь цей спектакль?

— Як навіщо? Щоб він не бешкетував! Філіп вирішив влаштувати Асенову цю сцену, щоб показати йому, що він, себто Філіп, підтримує мене, примусити Асенова приревнувати мене й поновити заручини. А щоб запобігти скандалові, влий, каже, йому кілька крапель, бо інакше, ти ж його знаєш, він сказиться…

— Он воно що, — киваю головою. — Розумно!

— Не хвилюйтесь! — утретє повторює Магда.

Вона підводиться й несе до дверей свій розкішний бюст і добре самопочуття, не забуваючи перед виходом обернутися й підбадьорливо всміхнутися, наче якщо комусь із нас потрібне підбадьорювання, то це не їй, а мені.

Власне, й у неї може налагодитися життя. Все залежить від того, чи стрінеться на її шляху чоловік, що одружився б з нею. Бо такі, як Магда, іноді до всього ще й дуже перебірливі. Та якщо їй пощастить вийти заміж і поринути в турботи про дім, чоловіка, а потім і про дитину, тоді вона влаштується і вийде на дорогу… А якщо не влаштується… Ну, якщо не влаштується в житті, то бодай влаштується на роботу.