Богомил Райнов - Інспектор і ніч. Бразільська мелодія

Здесь есть возможность читать онлайн «Богомил Райнов - Інспектор і ніч. Бразільська мелодія» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1974, Издательство: Радянський письменник, Жанр: Детектив, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Інспектор і ніч. Бразільська мелодія: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Інспектор і ніч. Бразільська мелодія»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

До Софії прибув комерсант із ФРН, болгарин з походження, Христо Асенов. Увечері його бачили в ресторані з якоюсь Магдою Коєвою, а вранці знайшли мертвим. Хто підготував і здійснив це вбивство?
Розслідуючи справу, інспектор карного розшуку Петр Атанасов стикається з компанією молодиків, які намагаються жити на «західний манер», вбачаючи сенс життя в розвагах, і несвідомо стають зброєю в руках валютників та контрабандистів.

Інспектор і ніч. Бразільська мелодія — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Інспектор і ніч. Бразільська мелодія», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Поринаю в читання незнайомих прізвищ, поки не знаходжу потрібне. Згаданий Димов сидить у будці-конторі недалеко від головного входу. Всередині — чотири столи, а чоловіків тільки двоє. П'ятдесят із ста шансів за те, що один з них — Димов.

— Товаришу Димов?

Чоловік біля дверей, заглиблений у створення чергового канцелярського шедевра, невдоволено підводить голову:

— Що вам треба?

Це вже досить підтоптаний фрукт, який, очевидно, робить усе можливе для того, щоб не виглядати пристаркуватим.

— Маленьку довідку, — кажу я з усмішкою, що прихиляє до себе.

Проте усмішка не має успіху.

— Конкретніше?

— Краще наодинці, — наполягаю я, кинувши швидкий погляд на другого чоловіка в глибині барлога.

Товариш Димов, явно невдоволений, нарешті вирішує одірватися від столу. Виходимо у двір.

— Не знаю, чи тут зручно, — зауважую я, киваючи на під'їзд, крізь який безперервно йдуть люди.

— А чому ж ні? — заперечує насуплений Димов. — Наскільки я зрозумів, ідеться про маленьку довідку.

— Як хочете. Ваш сусід Маринов знайдений сьогодні вранці мертвим.

— Що?

Димов зобразив на своєму обличчі здивування найвищого ступеня.

— Він отруєний.

— Тобто — як отруєний? Хто його отруїв?

Здивування схоже на справжнє. Або ж цей чоловік уже встиг увійти в свою роль.

— Ви наче зірвали запитання з моїх вуст, — кажу я.

Репліка викликає певний ефект. Димов якусь мить виглядає розгубленим. Потім його обличчя набуває свого звичайного нахабного виразу:

— Ви помилились адресою.

— Ви були чиновником у Маринова, а потім і його другом, — одразу ж переходжу до фактів.

— Ніяким чиновником я не був. Працював якийсь час поденником, бо, шановний товаришу, — тут його голос стає підкреслено повчальним, — колись таким, як я, щоб здобути освіту, треба було попрацювати. Так, так. На відміну од маминих синків, такі, як я, мусили попрацювати..

— Мені приємно, що я маю справу з людиною робітничого походження.

— І ніяким другом Маринова я не був, якщо, звичайно, не вважати за дружбу те, що іноді я приймав його запрошення зіграти партію в нарди.

— Зрозуміло, — киваю головою. — Здається, мене неправильно поінформували. І все ж таки, якщо ви маєте якісь спостереження, особливо за останній час, це було б корисно для справи…

— Ніяких спостережень, — уриває мене Димов. — І взагалі я не розумію, чому вас направили до мене. Як мені відомо, отруєння — це справа не адвокатів, а лікарів. Ідіть до лікаря Колева. Колев лікував Маринова. Спитайте в нього…

— Слушна думка. Можливо, я так і зроблю. Тільки не знаю чому, я покладав на вас великі надії.

Прикро знизую плечима. Димов також уже ладний іти, коли я ставлю йому ще одне запитання:

— Чи не можете пригадати, як ви провели вчорашній вечір?

Він здригається, підводить голову, але одразу ж відповідає:

— Учора ввечері мене в Софії не було.

— А де ж ви були?

— В Ямболі. У зв'язку з однією справою. Повернувся вранці поїздом, о п'ятій годині сорок хвилин.

— Чудово, — кажу я. — Дуже своєчасна подорож.

Димов, мабуть, готовий відповісти щось не дуже люб'язне, і, щоб врятувати його від порушення, яке називається «зневажливим ставленням до виконавців закону», я повертаюсь до нього спиною й знову займаю своє місце під дощем.

Якщо підводити риску у цьому діалозі, то скажу, що хоч у принципі я не маю нічого проти адвокатів, мій співрозмовник мені аж ніяк не симпатичний. І все-таки який костюм!.. Я міг би бодай спитати адресу кравця. Тоді була б хоч одна маленька світла пляма в темряві цієї справи.

* * *

Наш сусід — лікар Колев. Що ж, побачимо й Колева. Хоч у таких випадках люди завжди відфутболюють тебе, як м'яч, один до одного. Або, грубо кажучи, граються з тобою. Навіть не розуміють, що бувають і небезпечні ігри. Тут почуєш одне, там — друге, і м'яч починає збільшуватись, наче снігова куля, що котиться. Не знаю, чи розумієте ви мене?

Дощу вже майже немає. Але мені з власного досвіду відомо, що саме такий дощ, якого «майже» немає, — найнебезпечніший. Він ніби застиг в атмосфері, просочив її, а також і людей, що перебувають у ній, і взагалі таке враження, що йому не буде кінця. Такий дощ, що майже не йде, за півгодини так наситить вас вологою, що ваша вага збільшиться помітніше, ніж коли б ви пробули три зміни підряд у Боровці [1] Боровець — гірський курорт у Рилах. .

Саме це й відбувається зі мною, поки я дістаюся до поліклініки. В поліклініці, на щастя, тепло, але тут на мене чекає нове випробування. Відділення, яке мені треба відвідати, — не для людей моєї статі. Доводиться з люб'язною усмішкою розштовхувати гурт жінок, відтак зачекати, поки вийде чергова пацієнтка, і самому втиснутися в кабінет гінеколога.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Інспектор і ніч. Бразільська мелодія»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Інспектор і ніч. Бразільська мелодія» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Богомил Райнов - Только для мужчин
Богомил Райнов
libcat.ru: книга без обложки
Богомил Райнов
Богомил Райнов - Большая скука
Богомил Райнов
Богомил Райнов - Людмила — мечти и дела
Богомил Райнов
Богомил Райнов - Голямата скука
Богомил Райнов
Богомил Райнов - Инспектор и ночь
Богомил Райнов
Богомил Райнов - Юнгфрау
Богомил Райнов
Богомил Райнов - Бразильская мелодия
Богомил Райнов
Богомил Райнов - Тайфуни с нежни имена
Богомил Райнов
Отзывы о книге «Інспектор і ніч. Бразільська мелодія»

Обсуждение, отзывы о книге «Інспектор і ніч. Бразільська мелодія» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x