Ростислав Самбук - Буря на озері

— Товариш?

— Батько поважав його. Северин Пилипович з дружиною часто заходили до нас.

Вони підійшли до готелю.

— До завтра, — поплескав Шугалій Олексу по плечі, — бувай здоровий, хлопче, — перейшов на «ти», — завтра десь ранком я зайду до вас. А тепер — спати, притомився я трохи, й спати хочеться.

Певно, сказав неправду, бо ще читав, а потім лежав у ліжку з розкритими очима, поки сон усе ж не зморив його.

Будинок ветлікарні стояв за високим дерев'яним парканом на краю містечка. Шугалій одразу впізнав Чепака, хоча на фотографії, яку показали капітанові в районному відділі держбезпеки, той був значно молодший. А може, це білий халат надавав Чепакові якоїсь лікарської суворості й старив його, бо ветфельдшер рухався жваво й очі блищали зовсім по-молодечому.

І все ж Чепакові було вже за п'ятдесят. Зранку Шугалій познайомився з його біографією — власне, знайомитися було ні з чим. Народився Чепак в Озерську, батько працював на місцевому тартаку, мати посудомийницею в ресторані. На тартак незадовго до війни поступив і Северин. На початку сорок третього року гітлерівці спалили тартак, кілька робітників було заарештовано, а дев'ять чоловіків, у тому числі й Северин Чепак, подалися в ліси, де й склали кістяк невеличкого партизанського загону, що діяв у районі Озерська та Любеня.

Влітку сорок третього року карателі разом із загоном курінного Стецишина, скориставшись даними, одержаними від зрадника, підісланого бандерівцями до партизанів, розгромили загін, притиснувши його до чорних боліт. Зрадника так і не знайшли. Лише трьом партизанам пощастило врятуватися, в тому числі й Северину Чепаку — він якраз був посланий на зв'язок з підпільниками до Любеня — райцентру кілометрів за сімдесят від Озерська.

Прочитавши це, Шугалій зупинився. Чепак був у Любені, коли карателі з бандерівцями громили загін. Чи випадково? А тепер син курінного Стецишина приїжджає з Канади до Озерська…

Але при чому тут Завгородній? Адже під час війни Андрій Михайлович перебував у Львові…

Далі вся біографія Чепака вкладалася в один абзац. По війні закінчив ветеринарне училище і ось уже мало не тридцять років працює в озерській ветлікарні. І працює непогано — всі ним задоволені.

… Чепак саме робив укол собаці, якого тримала огрядна жінка в нечищених черевиках. Пес пручався, жінка не могла втримати його, і фельдшер обернувся до Шугалія.

— Допоможіть! — не попросив, а наказав, і капітан притримав пса за задні ноги.

Чепак зробив укол і звернувся до Шугалія:

— Чим можу служити?

— Маю приватну справу, Северине Пилиповичу, і хотів би побалакати віч-на-віч.

— Там вас влаштує? — тицьнув Чепак пальцем на лавку під яблунею. — Я тільки шприц занесу. — Він повернувся одразу й сів впівоберта до Шугалія, поклавши на коліна великі руки з набряклими синіми венами. Капітан показав йому посвідчення. Чепак вивчив його уважно, Шугалію видалося, що аж занадто уважно, віддав і знову поклав руки на коліна — дивився у вічі капітанові й нічим не виказував свого хвилювання.

— Мені доручено з'ясувати обставини смерті ветлікаря Завгороднього, — почав Шугалій, не відводячи погляду, — і я хотів би дізнатися, для чого ви завітали до Андрія Михайловича вісімнадцятого серпня вранці о п'ятій годині?

— Чекайте, коли ж це було — вісімнадцятого? Зрештою, яке це має значення? Останнім часом вранці я взагалі не заходив до Завгородніх.

— Це було в день смерті Андрія Михайловича.

— Ось воно що! — зіниці Чепака звузилися, й високе чисте чоло взялося зморшками. — А я думаю, чого це держбезпека мене турбує! Гадаєте, вбили Андрія Михайловича?

— Давайте домовимося, Северине Пилиповичу, запитуватиму я.

— Ваше право, товаришу, ваше право…

— Отже, вранці вісімнадцятого?..

— О п'ятій ранку був ще вдома. Десь на початку шостої пішов на Світле озеро.

— Хто це може підтвердити?

— Дружина ще спала, — роздумливо мовив Чепак, — а живемо ми біля озера. Через городи стежкою просто до берега. Може, хтось і бачив, треба попитати сусідів.

Шугалій ледь помітно всміхнувся.

— А де ви були напередодні між третьою й четвертою годинами дня?

Чепак потер чоло, й воно знову розгладилося.

— У суботу тобто? О другій ми обідали, потім відпочивав. Вихідний був у нас, — пояснив, — ми по суботах працюємо, та Андрій Михайлович вихідний зробив. На свята працювали, то відгулювали.

— Дружина була дома?

— Пообідали разом, потім вона по магазинах пішла.