Ростислав Самбук - Буря на озері

— Дурні, — мовила зло, — провінційні невиховані дурні, чого від них чекати?

Певно, вона справді думала так, і Шугалієві стало прикро: звідки в дівчині стільки неприязні?

— На жаль, дурні існують всюди… — одповів. — Але ж у вас в Озерську так багато гарних дівчат!

Бібліотекарка сприйняла це як комплімент на свою адресу.

— Де ви їх бачили? — посміхнулася манірно.

Шугалій не відповів. Цього було досить для дівчини, шия в неї вкрилася рожевими плямами.

— Хочете почитати Сименона? — запитала раптом, і Шугалій зрозумів, що вона робить йому велику послугу.

— У мене й без Сименона голова обертом іде, — поскаржився. — До речі, — кивнув на двох дівчат попід стіною, — то ваші колеги з бібліотеки?

— Ні, то Свєта й Рая з рибзаводу.

— А бібліотекарки не танцюють?

— Якби! — одповіла розпачливо. — Гляньте, он що виробляє! — вказала на високу дівчину, яка кружляла з хлопцем у модному картатому піджаку.

Шугалій впізнав струнконогу чорнявку й вирішив, що має таки непоганий смак, якщо одразу звернув увагу на дівчину, котра викликає неприязнь у Наді. Придивився до партнера чорнявки й упізнав Олексу Завгороднього. Таке ж відкрите обличчя, як на фотографії в кімнаті Олени Михайлівни, таки ж спокійна, доброзичлива усмішка. І дівчина йому до пари.

— Хто це? — запитав, хоча й наперед знав відповідь.

— Нінка… — мовила зневажливо. — Нінка Пабинець, працює в читалці. І як не соромно?..

Дівчина танцювала, як і всі, певно, тільки спідниця в неї була коротша за «міні» інших районних модниць — на палець чи два, але ж вона повернулася зі Львова, самого Львова, де точно знають, на скільки можна вкорочувати спідницю.

Вальс закінчився, й Шугалій повів Надю до крісел. Оголосили перерву й повідомили, що в сусідній кімнаті можна виграти в лотерею пляшку шампанського. Капітан чомусь не спокусився на приз і сів поруч бібліотекарки. Дивився, як іде до них через зал Ніна Бабинець, узявши Олексу під руку й зазираючи йому у вічі: либонь, не бачила, крім нього, нікого й не хотіла бачити.

Дівчина справді була вродлива — біле лице під кучмою чорного волосся, правда, риси обличчя дрібнуваті, але виразні, і очі сяяли од щастя й ніжності, як чорні зірки. «Але хіба зірки бувають чорними?» — подумав Шугалій і, дивлячись на Ніну, збагнув, що бувають, — зрідка, але трапляються.

Вони зупинилися перед Надею, і Ніна щось запитала в неї. Шугалій гадав, що та відповість так само зверхньо, неприязно, як казала про неї позаочі, але Надине обличчя розпливлося в благодушній посмішці, й вона мовила лагідно, мало не ніжно, буцім розмовляла з найкращою подругою.

Це було так несподівано, що Шугалій аж засовався на стільці — бібліотекарка виявилась небезпечнішою, ніж він думав, і капітан пожалів те жіноцтво, котрому доводиться спілкуватися з нею.

— Така файна ти сьогодні, Ніночко, — цвірінчала вона, — я просто в захопленні, і нема в нашому закуті кращої.

Вона сказала «у закуті», звичайно, не без підтексту, щоб хоч якось принизити дівчину, але та не звернула на це уваги.

— Боже, який вальс! — мовила. — Все життя танцювала б!

— Як криловська бабка?

— Хай так. За один такий вальс, — глянула закохано на Олексу, — півжиття не шкода.

Надине обличчя нараз зсудомила злоба.

— Не спіткнись! — майже вигукнула. Ніна подивилась на неї здивовано, але Надя вже зрозуміла свою помилку. — Черевики в тебе… — поправилась, — на таких підборах, що лячно. Імпортні?

— Мейд ін Бобруйськ… — посміхнувся Олекса.

— Ти все жартуєш! — Надя кинула на нього гострим поглядом, і Шугалій помітив, я к зволожилися її очі. Здогад сяйнув у нього, та не повірив — невже? Так, сумнівів бути не могло: Надя не байдужа до Олекси Завгороднього і не може вибачити суперниці ні краси, ні щастя, яке випромінювало її обличчя. Але закоханим не дано помічати почуття інших, і Олекса відповів цілком серйозно:

— Знайшла жартівника! Я за цими черевиками дві години в черзі стояв.

— Чого не зробиш заради… — Надя затнулася. Певно, хотіла сказати «коханої», але мовила: — Заради моди.

— А мені подобається… — Мабуть, Нінині ніжки подобалися б Олексі навіть у личаках, зрештою, він мав рацію, та й черевики були зовсім непогані.

В лотерею хтось виграв шампанське, бо з Пічної кімнати долинули захоплені вигуки й відразу бабахнуло корком.

— Я б теж випила зараз шампанського, — мовила Ніна.

— Але ж тут нема буфету.

— Може, до чайної? — запропонувала Ніна нерішуче.