Ростислав Самбук - Буря на озері

Вони вгамували голод, і лише тоді Малиновський запитав:

— Як експертиза?

— Підтвердила, — коротко відповів Шугалій і пояснив Бурову: — Каленик приїхав до ветлікаря Завгороднього на велосипеді. На світанку вісімнадцятого серпня. Поставив велосипед біля хвіртки, а перед цим вночі пройшов дощ, і шини залишили сліди. Ці сліди збереглися й дотепер — дощів не було, й там ніхто не ходить. Експерти підтвердили: сліди саме від Каленикового велосипеда.

— Але ж сестра Завгороднього казала, що приходив Чепак, — зауважив Малиновський.

— У Каленика теж хрипкий бас.

— Він уже зізнався?

— Маємо неспростовні докази — крутився, як вугор, та що поробиш! Усе розповів.

— А Бабинець? — запитав Малиновський.

— Бабинець, дізнавшись од Стецишина, що той виказав його таємницю Завгородньому, ледь не помер з переляку. Однак зразу оговтався і вирішив діяти. Поїхав велосипедом до Каленика, й вони розробили план дій. Каленик був колись порученцем курінного Стецишина й знав про роль Бабинця в Любенській трагедії. Зберігав фотографію, щоб шантажувати аптекаря, і той підгодовував його. А гроші в Бабинця водилися: на жаль, ще є дефіцитні ліки…

— Сучий син, — вилаявся Малиновський.

— Провал Бабинця позбавляв Каленика одного з джерел прибутку, — вів далі Шугалій, — і той вирішив допомогти аптекареві. На світанку підняв ветлікаря — мовляв, корова здихає. До Вільхового човном швидше й зручніше, злочинці врахували це, і Андрій Михайлович потрапив до їхньої пастки. Каленик захопив із собою молоток — після першого ж удару Андрій Михайлович втратив свідомість, і Каленик, ще живого, викинув його за борт. Сам доїхав до берега, перевернув човен в очеретах, і хвиля винесла його в озеро.

— А коли б не було вітру? — поцікавився Малиновський. — Бурю ж не замовиш.

— Збирався непомітно дістатися до берега, взяти свій човен і вночі відбуксувати човен Андрія Михайловича.

— Ризиковано. Могли помітити.

— Розраховували, що до вечора ніхто не розшукуватиме Завгороднього, а човен можна заховати в очеретах. Але піднялася буря, і це допомогло Каленикові. Правда, загубив велосипедну шпицю, — мабуть, і не помітив, як наїхав на корча.

— А як же блешня? — запитав Буров. — Як потрапила до Кузя блешня Андрія Михайловича?

— Бабинець знайшов покупця на човна. Він взяв у Олекси Завгороднього ключі, пішли оглядати човен, і Федір Антонович поцупив блешню. Передав її Каленикові, а той уже підкинув Кузеві. Пам'ятаєте, лейтенанте, я розклав блешні на човні, і Каленик одразу не міг точно визначити, де срібна. Чи міг впізнати її, коли Кузь перебирав мотлох у багажнику? Навряд чи. Отже, він підкинув Кузеві блешню і доніс на нього, вважаючи, що тепер уже Кузеві не викрутитись. Справді, той не мав алібі, все було проти нього… Але світ не без добрих людей, і поки маємо таких, як Лопатинський, жодному злочинцеві не замести слідів.

— А який Бабинець! Цей старий тхір! — вигукнув Малиновський. — Вбив Андрія Михайловича, а потім хотів ще й Олексину тітку ошукати.

— Його судитимуть за всі злочини, — сказав Шугалій впевнено. — Ніщо не минеться!

— Ненавиджу! — мовив Малиновський твердо. — Вічною ненавистю! — Він підвів міцно стиснутого кулака, очі в нього потемнішали, зробились великими, і Шугалій, вдивляючись у них, бачив, якою є вона — справжня ненависть.

Ростислав Федосійович Самбук народився 28 вересня 1923 року в селищі Копаткевичі Гомельської області в родині вчителів. Згодом переїхав до Києва. Тут у 1941 році скінчив середню школу і вступив до Київського військового училища зв'язку. Брав участь у Великій Вітчизняній війні. 1947 року закінчив філологічний факультет Тартуського університету. Працював на журналістській роботі, старшим редактором у видавництві «Радянський письменник». Нагороджений медалями. Член КПРС.

З 1944 року виступає в газетах і журналах з оповіданнями, нарисами, статтями, оглядами. Окремими виданнями вийшли пригодницькі романи: «Ювелір з вулиці Капуцинів» (1966), «Крах чорних гномів» (1968), «Валіза пана Воробкевича» (1970), «Дияволи з «Веселого пекла» (1971), повість «Двобій» (у співавторстві з З. Мурзіним, 1964). Автор повістей «Портрет Ель Греко» (1972), «Колекція професора Стаха» (1974), «Жорстокий ліс» (1976).