Ростислав Самбук - Буря на озері

Капітан уже підвівся, щоб іти, але задзвонив телефон, і Сухов передав йому трубку. Шугалій почув далекий і схвильований голос Малиновського:

— Ви чуєте мене, товаришу капітан? Таке діло… Розумієте, в Кузя бачили блешню Завгороднього!

— Яку блешню? — не зрозумів Шугалій.

— Розумієте, неспростовний доказ…

— Що за блешня?

— Завгородній був одним з найкращих спінінгістів в Озерську. Він сам робив собі блешні. Із срібних ложок, я на цьому не зовсім розуміюся, але, кажуть, справді унікальні блешні. І щуки на них брали — дай боже! Усього було кілька таких блешень, і одну з них сьогодні бачили в багажнику Кузевого човна.

— Хто бачив?

— Мене повідомив про це Лопатинський. А бачив, здається, Каленик. Вони разом на березі сарайчик тримають — Кузь і Каленик. Так от, Каленик і бачив блешню.

— Звідки Каленик знає, що блешня належить саме Завгородньому? Він був знайомий з ветлікарем?

— Я цього ще не встановив. Почув про блешню й одразу дзвоню. Гадаю, що вам цікаво буде почути.

— Звичайно, цікаво, Богдане. — Шугалій замислився на мить. — Я зараз виїжджаю до вас. Нічого не робіть без мене. — Потім подумав, що лейтенант може образитись: — Ми разом з вами обміркуємо, яких вжити заходів. І попередьте Лопатинського, щоб нікому не казав про блешню. Кузь не повинен знати, що нам відомо про неї.

— Зрозуміло.

— А якщо зрозуміло, то чекайте. Буду за годину-півтори, — сказав Шугалій і одразу ж звернувся до Сухова:

— Ти рибу ловиш? Спінінгом?

— Тут мало не всі ловлять, а я що — рудий?

— Звичайно, не рудий. І якими блешнями ловиш?

— Та всякі є…

— Завгородній, кажуть, був відомий серед рибалок.

— Умів ловити, це всі знали.

— І ще. кажуть, свої блешні мав…

— Це із срібних ложок?

— Отже, і ти чув. Таку блешню бачили сьогодні в Кузя.

— Ого!

— I я гадаю — цікаво. От що, потрібен прокурорський дозвіл на обшук у Кузя.

— Зараз заїдемо до прокурора.

— Від нього я просто до Вільхового. Машиною. А тебе прошу розшукати Олексу Завгороднього й доставити його туди ж. Навпростець човном. Мусить впізнати блешню.

— Так, човном швидше, — погодився Сухов.

Малиновський чекав Шугалія на березі. Стояв, розставивши ноги, як монумент, — капітан побачив його здалеку.

— Ну, що тут робиться, Богдане? — запитав.

— Чекаю на вас.

— Це я бачу. А Кузь?

— Дах на будинку лагодить.

Капітан задоволено гмикнув.

— Хотілося б побалакати з цим Калеником, чи як його там?

— Зенон Хомич Каленик, — відповів Малиновський чітко, наче відрапортував. — Комірник місцевого колгоспу «Полісся». Зараз у коморі.

— Далеко?

Малиновський тицьнув у бік дерев'яної будівлі неподалік.

— Оце й комора.

Зенон Каленик оформляв документи на машину огірків, він блиснув очима на незнайомих відвідувачів, вибачився й швидко закінчив виписувати накладну. Віддав документи шоферові й запропонував гостям сісти. Сам не сів: поправив комір бруднуватої сорочки, стояв, спершись спиною на погано побілену стіну, і свердлив очима Шугалія та Малиновського. Чоловік він був уже літній, років під шістдесят чи навіть більше, але ще сильний. Великі мозолясті руки висовувалися з короткуватих рукавів піджака, комір сорочки був тісний для його червоної бичачої шиї — певне, кидав лантухи, мов іграшки. Почувши, хто саме до нього завітав, посміхнувся й запитав:

— У якій справі, прошу вас?

Шугалій пильно зиркнув на нього:

— Кажуть, ви бачили в Кузевому човні блешню Завгороднього?

Каленик насупився.

— Ну, бачив, то що?

— Де бачили?

— Човни в нас поруч стоять. Панас уранці в багажнику щось шукав, дивлюсь — ветеринарова блешня.

— Звідки знаєте, що ветеринарова?

— Колись з ним рибу ловив. Ну, той і хвалився… Мовляв, срібна блешня, і щуки на неї файно беруть.

— І брали?

— Не брехав. Воно й правда, риба справжню снасть любить, голіруч її не візьмеш.

— Так, риба нині розумна стала…

— Я й кажу, — аж зрадів Каленик, — до риби підхід потрібний. А у ветеринара голова була, а не макітра.

— А може, — втрутився Малиновський, — він подарував блешню Кузеві?

— Все може бути…

— Комусь казали про блешню? — запитав Шугалій.

— А що — не можна?

— Та ніхто вам не забороняє, однак мусимо знати.

— Лопатинського на березі бачив…

— А Кузя не питали, звідки блешня?

— Дурень я, чи що?

Шугалій підвівся, попросив Каленика:

— Покличте Лопатинського і пройдіть до берега. Зустрінемось біля човнів.