Зоф'я Даровська - Таємниця п'ястівських орлів

Увечері в родині Кегеля веселий настрій виказував, що після обіду пригощалися не лише вроцлавським пивом. Марися при звістці про завтрашнє торжество із справжньою жіночою спритністю відразу ж заходилася прати, а потім прасувати білу Пйотрову сорочку. Археолог, звичайно, опирався, але мусив скоритися. Навіть завжди неохайний Кегель заявив, що зодягне галстука.

Наступного дня не відбулося відкриття п'ястівської плити. Ще на світанні хлопчаки з сусіднього двору розбудили Пйотра похмурою звісткою: старий камінь, оздоблений різьбою, вночі розбили невідомі вандали.

Протягом кількох годин Пйотр підняв на ноги все містечко. Сам був у розпачі й страшенному гніві. Не міг погодитися з думкою, що такої величезної вартості історична пам'ятка безповоротно знищена. Навіть шматки, одбиті від різьби, розкидано було по котловану. Про відновлення не могло бути й мови.

Вчинок не мав нічого спільного з хуліганством, його було зроблено навмисне, з певною метою, з дотриманням найбільшої обережності. Перше, початкове розслідування впевнило Пйотра у свідомих діях нищівника. Хтось чекав на завершення праці, щоб плиту цілковито знищити.

Мешканці довколишніх будинків нічого не чули. Гупання молотом серед ночі, коли сплять при відчинених ще й вікнах, мусило б звернути на себе увагу. Тільки аж уранці школярів здивували повідкривані входи на огороджену площадку будівництва.

Новина про відкритого орла облетіла напередодні все містечко. Тож не дивно, що зараз тут скупчилося стільки людей.

— Дерев'яний молот, загорнутий у мокру ганчірку, бив камінь без шуму, — повчально мовив старий грабар, що знався на каменярстві.

— А й правду ви кажете, — зауважив Пйотр, проходячи поруч, — я й забув про той простий спосіб. Але ж лом був металевий, он виразні сліди на камені.

— Можна побачити? — поцікавився старий.

— Будь ласка, — Пйотр допоміг йому спуститися в глибокий викоп.

Грабар нахилився над розбитою плитою.

— Яма глибока. Ковдрою накрили, то й ніхто не почув, — пробурмотів, хитаючи сивою головою. — Тут якийсь птах був зображений? — спитав наївно. — Який? Люди казали, ніби яструб.

— Що за дурниці повторюєте! Орел, польський орел! Стільки років пролежав у землі, а тепер якась сволота його знищила!

Старий розуміюче кивав головою. Зосереджено оглядав кожен шматок розбитої плити.

— Орлів, значить, любите? Прикро вам, що лобуряки птаха попсували, — буркотав, дрібочучи по котловану.

Археолог, розсердившись на те наївне буркотіння, випровадив грабаря нагору.

— Гарні ці плити там унизу. Я багато кам'яних пам'ятників робив, але таких ніколи не бачив. Жаль мені вас, — сказав старий. — Може, щось знайду, щоб утішити. Пошукаю.

Грабар підняв на прощання шапку й повільно почовгав до ринкового майдану.

Пйотр, нервуючи, очікував прибуття представників місцевої влади. Зажадав оформлення офіційного протоколу. Знав, що небагато це дасть: крім робітників, ніхто різьби не бачив. На щастя, зробив цілу котушку знімків, повинні вийти. І то буде єдиним доказом відкриття і водночас актом оскарження. Сьогодні ж треба буде проявити плівку. Підтвердження Кегеля й Марціняка в дисертації не використаєш, ба, вони навіть міліції мало що допоможуть.

Схвильовані були й міські керівники, що саме з'явилися. Вони добре усвідомлювали, яка прикрість скоїлася. Приїздові Пйотра передував дзвінок з воєводської міліційної комендатури, обіцяно було взяти під опіку ведені археологом роботи. Пишалися, що в їхньому місті зроблено таке цінне відкриття, і от усе набрало такого трагічного повороту…

Директор школи, складаючи протокол, ледве не плакав. Пйотр же біснувався. Давав показання про хід робіт, докладно змалював знищеного орла. Смутними були ці припізнілі відвідини представників місцевого керівництва. Замість урочистого відкриття — тупцяння над потовченим камінням. Оглянули котлован, підписали протокол і пішли в замішанні.

Археолог разом з сержантом міліції пішов у відділення. Замовив розмову з Немодліном. Чекаючи на неї, пригадував собі слово за словом останню розмову з поручником Пшибилою у кондитерській. Боявся наступної з ним зустрічі. Відчував, що чогось не догледів, щось прогледів, замало уваги звертав на оточення.

— Є зв'язок, — запросив до другої кімнати сержант.

— Комендатура? Прошу поручника Пшибилу.

— Він поїхав, буде надвечір, — почулося з трубки.

— Прошу, запишіть: випадок у Львувеку. Дзвонив Михальський. Археолог. Знищено цінну пам'ятку.