Зоф'я Даровська - Таємниця п'ястівських орлів

Першою, кого стрів вранці на кухні, була Марися Марціняківна. Відразу ж почав розпитувати дівчину про Немодлін. Вона ж не чула ні про що, приходила до замку в переддень крадіжки. На столі лежав товстенний зошит. «Історичні нотатки» — говорила наклейка на обкладинці. Зацікавлено почав гортати. Перше, що там побачив, була фотокартка поручника Бончковського. Дівчина, зашарівшись, вихопила зошита з його рук.

— Ну, тепер все зрозуміло! — засміявся Пйотр.

— Нічого не кажіть про це фото Болекові, гаразд? — почала прохати. — То мені його мама дала, любить мене…

— Бачу, Марисю, вийде з вас гарна пара. Мама підтримує, до того ж маєте спільне захоплення: археологію!

Дівчина тихо зітхнула й заходилася заварювати каву.

Протягом наступних двох днів працювали скаженими темпами над розширенням котловану. Археолог командував, сам не випускаючи з рук лопати. Хотілося якнайшвидше відкрити всю поверхню підлоги. Вже почав називати її «кам'яним подвір'ям», бо й досі не натрапили на сліди хоч якого муру, і Пйотрові видалася вірогідною гіпотеза про засипаний кам'яний ринковий майдан. Лежав він за межами замку, тут могли відбуватися рицарські поєдинки. Припущення й домисли зростали в міру того, як звільнялися з-під шару липкої землі нові плити; та все ж це ще не давало можливості робити остаточні висновки.

Марися, мов добрий дух, з'являлася на місці їхньої праці по кілька разів на день. Приносила гарячу каву в термосі, нагадувала про обід. Якось майже силоміць затягла Пйотра ввечері до ресторану, бо протягом усього дня він навіть і чути не хотів про сусідній молочний бар.

Дівчина була метка, розумна, з цікавістю розпитувала про його дослідницьку роботу. Він намагався популярно І викласти їй наукові проблеми, і, здавалось, вона швидко все сприймає. Відсутність Моніки, однак, переживав боляче, блакитні очі Марисі не могли тому зарадити.

Пйотр втратив відчуття часу. Навіть не знав, був то третій чи четвертий день праці, коли остаточно вирішив очистити різьбу, навколо якої тепер не було вже метрових куп землі. Раніше відпустив усіх на обід, а сам поволі, з благоговінням почав знімати з каменю останні сантиметри землі. Рукою ретельно зчищав найдрібніші грудочки з нерівної поверхні малюнка. Поволі відкривалась стародавня фігура п'ястівського орла.

Звільнений з-під землі, повернений вітчизні, розгортав він під чистим небом кам'яні крила. Такого великого малюнка Пйотр давно не бачив… Почув голоси людей, що вертали з обіду.

— Швидше до сусідніх будинків, принесіть мені двоє відер води! Тільки бігом, зараз же! — гарячкував археолог.

Трохи здивовані, робітники слухняно пішли до найближчих будинків. Досить швидко принесли воду. Він власноруч обмив нею плити. Крила промивав старанно ганчіркою, знімаючи кожну грудочку землі.

Лише тепер було видно орла в усій його красі.

— Кегелю, ви знаєте містечко. Йдіть негайно і оповістіть усіх! Голову ради, міліцію, вчителів, аптекарку, кого хочете, хто поважний і хто ні, всі мусять зараз же побачити, де вони живуть, що приховувала ця земля! — нарешті зауваживши дивний погляд Кегеля, Пйотр раптом злякався свого дитячого захоплення.

— Краще було б, пане магістр, щоб ви самі начальство запросили, — розсудливо сказав Марціняк.

— Маєте рацію. Завтра зробимо урочисте відкриття. А на сьогодні з роботою — баста! Виплачую премію на пиво. Можете йти, я ще залишусь зробити серію знімків. Погода хороша, повинні вийти якісно. Добре, що фотоапарат прихопив.

Вдоволені, робітники розійшлися, і Пйотр спокійно почав фотографувати «свого» орла в усіх можливих ракурсах, як найчарівнішу дівчину. Потім, залишаючи котлован, дбайливо накрив плиту мішками, з приємністю думаючи про завтрашній день, коли з гордістю покаже цей скарб усьому місту.

Робочий день вже скінчився, так що до місцевого керівництва йти було пізно. Звернув до знайомої аптеки «Під зіркою», де, побачивши його, одразу почали ставити на прилавок валер'янку. Посміхаючись, він відмовився, запросив лише всіх на завтра на урочистий показ містові п'ястівського скарбу. До пошти звідси було кілька кроків. Приємна дівчина охоче почала його зв'язувати з квартирами Львувека. Звістка про цінне відкриття трохи послабила заклопотаність отців міста з приводу перерви в будівництві кінотеатру. Давно вже не було урочистих відзначень, промов. Хотіли, було, відкласти це на кілька днів, щоб приготувати «історичні» доповіді, намалювати транспаранти. Археолог рішуче не погодився на такий «спектакль», просто він сам як першовідкривач і на правах власника «кам'яного двору» запросив, кого міг, на десяту ранку наступного дня.