Зоф'я Даровська - Таємниця п'ястівських орлів

То був єдиний «бабський» засіб, що його Пйотр любив попивати при сильних хвилюваннях. Допомагав йому чудово.

До «своєї» будови повернувся зовсім спокійним.

Коло ями чекав Кегель і нові робітники. Пояснив їм, у чому полягатимуть початкові роботи. Перш за все треба розширити котлован, відкрити всі плити. Вивчити їхнє розташування, розмір, форму і вид каменю, спосіб його обробки. Робота немала. Треба пошукати інших фрагментів гаданого замку, крім двору. Пішли чутки, що місцеве керівництво вирішило будувати кінотеатр в іншому місці. Так що й довкола будуть вестися розкопки. Земля розкриє свої нові таємниці, камінь знову побачить світло, історія збагатиться новим доказом польського походження цих земель.

Місце, де починалося різьблення, Пйотр розпорядився старанно закрити мішками, заборонив стукати лопатами. Сказав, що після того, як знімуть верхні нашарування землі, буде сам власноручно очищати орла. Порадив працювати старанно й без поспіху: кожен шар землі міг приховувати несподіванку.

Крім різьблення, вже достатньою загадкою був факт, що така велика кам'яна площина могла сховатися на двометровій глибині в той час, як на поверхні не було ніяких мурів. Окрема, відірвана від будівлі? Подальші розкопки повинні були щось та вияснити. В радіусі кількох метрів варто сподіватися нових деталей гаданого замку. Він розподілив роботу між людьми, домовився про плату з новонайманими робітниками. Хотілося якнайшвидше побачити всього орла і лише потім дійти межі кам'яної поверхні. Тож найперш почали знімати землю довкруг різьблення.

Пйотр нетерпляче кружляв по котловану. Щораз більше відчував, як бракувало йому тепер Моніки. Якби тут була вона, мав би з ким поділитися своєю радістю, міг би повідати дівчині всі історії та легенди, пов'язані з п'ястівськими птахами, описаними й видобутими з землі. Орли різнилися формою дзьоба, кількістю пір'їн на крилах та їхнім розташуванням. Все це не було випадкове: в'язалося з історіями родів п'ястівських князів.

До шостої вечора час пролетів блискавично. Йдучи на пошту, Пйотр думав з жалем про змарнований вечір у Немодліні. Мучило його; Моніка спеціально тоді не прийшла, а чи випадковий збіг обставин завів її до іншої статуї Флоріана? За якусь мить він знатиме правду. Боявся, що його раптовий від'їзд, який він не встиг пояснити, міг вразити дівчину…

З Немодліном зв'язали його напрочуд швидко. Коло телефону була Моніка!

— Люба Моніко! Я мусив негайно ж виїхати. Зараз аж у Львувеку Шльонськім. Того вечора чекав на тебе на ринку.

— А я — на мосту, — виразно почув її голос, — думала, ти знаєш, що побачення в Немодліні відбуваються тільки там.

— Мені дуже прикро, я боявся, що сталося, може, щось зле. Вибач, що й на обід не прийшов. Але ж ти знаєш, де я був.

— Знаю. Обід пробачаю. А вечора — ні.

— Дуже хочу, щоб ти приїхала сюди. Бо, — ти слухай найголовніше, — я знайшов плити з орлами!

— Де? Нічого не розумію!

— Коли копали котлован під фундамент кінотеатру, натрапили на кам'яну підлогу. Того ж дня я дізнався про це в міліції, тому й так швидко виїхав.

— Врізьблений у підлогу орел? — запитала з цікавістю.

— На жаль… Такий, певно, не існує… Алло, ти повинна приїхати…

— Зараз це неможливо.

— Чому?

— Сталося нещастя!

— Яке? Чого ж ти відразу не казала?!

— Бо твої орли більш важливі.

— Що трапилось? Кажи!

— Вночі виламано двері до музейної зали. Пропали ліхтарі.

— Що? Ті старовинні, з млина?

— Еге ж. Алло, дуже погано чути. Напиши обов'язково.

Розмова з Монікою вивела його з рівноваги. З одного боку — радість, що таки вийшла тоді ввечері і не зустрілися лише через непорозуміння. З другого — викрадення ліхтарів.

Чому саме ліхтарів? Вони ж не мають ніякої вартості для звичайної людини, продати їх можна хіба що як металобрухт. Раптом постала перед ним картина: найстаріші в Польщі ліхтарі продаються на вагу в пункті прийому вторинної сировини! А потім їх перетоплять у мартені! Чи Пшибила хоч сповістив приймальні пункти? Яка причина, що вкрадено саме їх? У тому залі музею чимало цінних, простіших для продажу речей. Він пригадав старовинне срібло, кілька килимів. А що з цих важких примітивних реліктів? Дивно. Чи, може, знову якесь кільце в ланцюжку слідчої справи поручників-приятелів? Найстаровинніші ліхтарі!

Давно вже не почував себе таким стомленим, як цього вечора. Весь день у нервуванні дався взнаки: заснув, не повечерявши, чого з ним не бувало ніколи.