Жан Фуке - У чому ж таємниця?

Жорж Маршан сидів за письмовим столом, перекидав з руки на руку розрізувальний ніж і говорив, здавалося, напівжартівливим тоном. Відтак вибив попіл з люльки в попільничку і, нахилившись над столом, ніби потягся ближче до слухачів, говорив далі:

— Мій давній приятель, зубний лікар Жан-П'єр, поінформував мене про все це. Правда, в нас з тобою нема потреби знати такі дрібниці, як, наприклад, що ми маємо дві щелепи — верхню й нижню. Тому не вдаватимуся до подробиць, про які розповів Жан-П'єр. Хочу тільки сказати, що такі металеві щелепи з платиновими дужками називаються скелетними. Виготовляють їх з різних матеріалів: алюмінію, нержавіючої сталі або ж, нарешті, з благородних металів, як і в нашому випадку, — батько поклав щелепи на бювар. — Оці виготовлені надзвичайно старанно. Зубопротезний, що робив їх, скопіював природні зуби замовника, що засвідчує його високу майстерність. Отож важко навіть підозрювати людину з такими зубами, що вони в неї штучні. Робота справді мистецька.

Я не говоритиму про ті деталі, в яких мало розуміюся. Хочу тільки сказати, що увагу Жана-П'єра привернула надзвичайна досконалість цього протеза. Я не помилився, що звернувся саме до нього. Жакліно, вам, певне, Жан-Луї розповідав, що брат пані Маршан — стоматолог. Я пішов по консультацію до Жана-П'єра не випадково, бо мав певну підозру, про що раніше вам не признавався. А тепер уже можу розповісти. Так слухайте.

Коли пан Паран попросив мене повести нову справу, одне ім'я, яке він тоді назвав, чомусь привернуло мою увагу. Це ім'я фігурувало так часто серед інших, які доводилося чути мені в дитинстві. Однак я ніяк не міг згадатн людину з таким прізвищем. І тільки повертаючись від Мортьо, коли я мав у кишені цього протеза, про існування якого нічого не знав раніше, на шляху між Трамблевіфом і Парижем нарешті все згадав.

Коли мені було дванадцять років, у мене верхні зуби почали рости вперед, потрібен був спеціальний апарат, щоб випрямити їх. Довелося регулярно ходити до зубного лікаря, батька мого однокласника, нинішнього хірурга-дантиста Жана-П'єра. Кілька разів доводилося мені сидіти в приймальні з одним клієнтом, чиє прізвище вимовляли вельми шанобливо. Саме це прізвище назвав через тридцять сім років пан Паран у моєму кабінеті — Гепра. Жакліно, ви не пригадуєте, в Гепра масивне підборіддя?

Жакліна на хвильку задумалась, силкуючись уявити обличчя старого і його підборіддя. Потім промовила:

— Ні, по-моєму, ні.

— У нього є зуби? — запитав Маршан.

— Так. Але я можу запевняти, що вони природні Я не раз бачила, як він усміхався. Вони в нього не білі але й не дуже зіпсовані.

— Хоч би яка була ваша відповідь, — посміхнувся ї майбутній свекор, — вона не могла б стати доказом Я поділився з вами всіма думками, що виникли в мене Якщо є хоч один шанс з мільйона, треба діяти. Я том й пішов до Жана-П'єра, щоб не опустити жодної деталі.

— А що далі? — не втримався Жан-Луї.

Жорж Маршан здивувався:

— Невже не зрозумів?.. Один шанс із мільйона, що ці щелепи могли б належати Жеромові Гепра. Дійсність перевершує всяку фантазію. Жан-ІТєр помітив на щелепах позначку, яку завжди ставив на своїх виробах його батько, ніби ангорський підпис. І реєстровий помер.

— Такого й навмисне не видумаєш! — вигукнув Жан-Луї.

— Що ви збираєтесь робити? — поцікавилася Жакліна. — Повернете щелепи їхньому власникові?

— Котрому, — перепитав Жорж Маршан, — Мортьо чи Гепра? Треба, щоб цей останній ще довів своє право на них. Я просив Жана-П'єра мовчати. Ще одна деталь: перевіривши записи батькових відвідувачів, він з'ясував, що після 1935 року прізвище Жерома Гепра в них і ні разу не з'являлося.

— Так тоді ж усе збігається! — вигукнула Жакліна.

— Ви перехопили мою думку, — глянув на неї Жан-Луї. — Тату, а ти впевнений, що Мортьо не причетний до цієї брудної справи?

— Я знав, що ти про це спитаєш, Жане-Луї, — відповів батько. — За таких обставин можна будь-кого підозрювати. Але я вважаю, що його розповідь дуже близька до дійсності, — ніхто ж не тягнув його за язик розповідати мені цю історію. Тут можна вигадати бозна-що. Але краще спиратися тільки на факти. Можу вам навести ще один з них: я дізнався від Жана-П'єра, що Жером Гепра, як людина обачлива, замовив дві однакові пари щелеп. Отже, запитую, де друга тіара? Напрошується відповідь: у роті в Гепра, що доживає віку в Персаку. Ось чому я спитав у Жакліни, які зуби в її сусіда. Та, повертаючись у минуле, доводиться розгадувати, як цей протез потрапив на берег Шеру? Чи не тоді Жером Гепра загубив його, коли перебирався через демаркаційну лінію?