Жан Фуке - У чому ж таємниця?

— Власне, й деталь другорядна, — провадив її майбутній свекор. — Звісно, другорядна тільки для нас, чи радше для нашої справи. Головне не у вставних зубах пані Мортьо, виготовлених кваліфікованим протезистом у Блуа, а в інших, що належать її чоловікові й що тепер лежать у моїй кишені.

— Зуби пана Мортьо?

— Так, вони могли б бути його зубами, та, на жаль, не підійшли ні йому, ні його дружині, бо зроблені були не для них.

— Бачте, Жакліно, якими натяками говорить мій татусь. Як ви. гадаєте, легко мені з ним отак працювати? Ти нас, тату, тільки дражниш тими зубами, а певного нічого не кажеш.

Пані Маршан мовчала. Вона знала: якщо її чоловік уже почав так говорити, то не треба його перебивати. Вже така звичка виробилася в нього, перш ніж мав щось сказати, довго смакував одну думку й тільки потім переходив до іншої.

Жакліні видалося, що батько Жана-Луї був трохи легковажний, а це аж ніяк йому не пасує.

Мовчки проїхали кілька кілометрів. Перепочивши, Жорж Маршан заговорив знову.

— Наш приятель Мортьо сьогодні потягнув мене м хати, щоб розповісти про один факт із свого сімейного життя. Звичайна, давно забута дрібниця, але він посоромився говорити про неї при вас і при своїй дружині.

— Знову почалося, — шепнув Жан-Луї Жакліні, натикаючи на батькову балакучість.

— Щоб ви зрозуміли, розповім усе по порядку, а потім вислухаю вашу думку, — почав пан Маршан. — Сьогоднішня розмова спонукала нашого приятеля про дещо мені повідомити. Хоча, правда, як він сказав, вона зовсім не-стосується історії з оцими фотографіями. Однак він вирішив викласти мені все, бо гадає, що це може стати нам у пригоді. Добра він людина, оцей Мортьо, тільки з літами стає недовірливий… Отож, довідавшись від шофера, що я тоді щасливо дістався до південної зони, та ще одержавши з Шатору листівку, Мортьо знову зажив спокійним життям. Десь за тиждень після мого від'їзду Жанна пішла на берег Шеру нарвати трави кролям. Ходила обіч хатини човняра Луї Рушона, що безвісти пропав, і найшла в траві вставні щелепи. У Рушона не було ніякої родини, тож ніхто й не цікавився більше його долею. Людину, що пропала разом з ним — одного з двох близнюків, — звали Пардоном. Сьогодні ми вилізли драбиною на горище повітки Мортьо. Він відчинив шафу, де складено різний інструмент, витяг шухляду, дістав з неї якийсь пакуночок, старанно загорнений у папір, і розгорнув його. Коли Жанна знайшла ці щелепи, сказав він мені, то вирішила повиривати решту своїх зубів. Сподівалася, що знахідку можна припасувати до її рота не дуже дорогим коштом, бо їй було шкода грошей на цілі нові щелепи. А він день у день наполягав: «Жанно, поїдь до дантиста». Ну, й вони таки поїхали в Блуа. Зубний лікар засміявся й пояснив, що такі предмети не переходять від рота до рота, як плітки. «А що я тобі казав, Жанно? — допікав Марсель дружині. — А мені їх не можна припасувати?» — «Ні, — відповів лікар, — хоч цей протез і дуже дорогий та високоякісний, я не радив би вам виривати ваші останні зуби, щоб спробувати використати його». Та все ж їхня подорож вийшла на добре, бо Мортьо тут-таки замовив для дружини зуби щонайвищої якості.

— Отже, ті щелепи, що не пригодилися Мортьо, зараз у тебе в кишені.

— О сину мій, ти дуже здогадливий. На моє прохання, Мортьо погодився дати їх мені на. деякий час. Вони пригодяться мені.

— Чи не збираєшся повиривати свої зуби?

— А чом би ні? — всміхнувся старий. — Завтра або післязавтра навідаюся до дантиста.

— Чому так поспішаєш? — спитав син.

— Так треба.

— Невже справді хочеш собі приміряти?

— Поки що не питайте в мене більш ні про що.

Вони замовкли. Мовчки проминули Орлеан. Жакліна, чию руку стискав у своїй Жан-Луї, задрімала. Та ось вона раптом прокинулась, почувши своє ім'я.

— Жакліно, в братів Рето були міцні зуби? — спитав пан Маршан.

Вона задумалася.

— Нічим не можу довести, чи хтось з них носив штучні зуби. Ви ж це хочете знати?

— Ви мене зрозуміли.

— Якщо судити зі слів дантиста про вартість цього протеза, він навряд чи міг належати комусь з Пардоиів-Гаспарів-Рето, а тим більше човняреві Рушонові, — озвався Жан-Луї.

— Не поспішай з висновками. Що ми знаємо про Рушоноие минуле? Хто він був такий, звідки взявся там? А щодо вартості протеза, то я знаю про це тільки зі слів Мортьо.

— Одне слово, ти гадаєш, що й близнюки з твого загону й мої персакські — це ті ж самі люди. Шість осіб зливаються в одну пару. Пардони, Гаспари, Рето — це ти сама пара. Але чи можемо ми так говорити, коли розшукали тільки одного з цих братів і то мертвого? А де другий?