Жан Фуке - У чому ж таємниця?

Менше двадцяти кілометрів відділяли Роморантен від кінцевої станції в окупованій зоні. Маршан негайно вирушив у дорогу й ще того ж вечора стукав у двері до одного виноградаря, колишнього унтер-офіцера з свого підрозділу. Той мешкав у селі, що тулилося на правому березі річечки Шер. Вона була демаркаційною лінією між окупованою і вільною зонами. Маршан розраховував, що колишній сержант Мортьо, людина кмітлива й відважна, якось переправить його на той бік. Він не помилився в розрахунках, але мусив трохи перечекати, бо в селі німці розслідували певну справу: зник сільський човняр, що зважився за великі гроші перевезти вночі через Шер якогось незнайомого. Човна пізніше розшукали, а його власник і пасажир пропали. Пізніше на березі Шеру, трохи нижче, за течією, знайшли якийсь труп. Селяни пустили поголоску, нібито він схожий на човняра.

Цілий тиждень Маршан ховався від німців, що нишпорили в селі, на горищі в Мортьо. Господиня приносила втікачеві харчі, а діти дивувалися, чого це їм з доброго дива заборонили вилазити на горище.

Коли тривога в селі вщухла, капітан Маршан перебрався через Шер Монтрішарським мостом на цистерні, що їздила на південний берег по вино до виноградарів. Він одягнувся в чистий, але трохи завеликий для нього хазяїнів одяг. Мав у кишені трохи грошей, що дав йому Мортьо. Нарешті, дістався до Шатору, де вже мешкав його спільник по втечі. Той усе чекав на капітана, хоча вже почав втрачати надію, що побачить його живого.

— Їдучи від Мартьо, я надіслав дружині листа, підписавшись нерозбірливо: сподівався, що здогадається з почерку, від кого це лист, — скінчив свою розповідь Маршан.

— Я одержала цього листа, коли Жорж уже жив у Шатору, — докинула пані Маршан. — Здогадалася, що ним з Жаном-Луї потрібно перебратися в інше місце. Спочатку переселилися в Мейєн, а звідти в Бурбонне.

— Запрошую вас, діти мої, поїхати завтра зі мною на берег Шеру. Туди близько двохсот кілометрів, — сказав Маршан.

— Для чого? — спитала дівчина.

— Покажу фотографії Мортьо. Розумієте, людина, яку перевозив човняр через Шер, також мала брата-близнюка.

— Що з вами, Жакліно? — заклопотано спитав Жан-Луї.

Дівчина зніяковіла.

— Боюся, що я не зможу поїхати з вами. Завтра мені важко буде вирватися від тітки, якщо я піду до неї ночувати.

Жан-Луї невдоволено розвів руками.

— Синку, Жакліна має слушність, — утрутився батько. — Сюзанно, — звернувся він до дружини, — в нас у вітальні стоїть ліжко-диван. Жан-Луї віддасть свою кімнату на цю ніч гості, а сам переспить у вітальні.

Жакліна довго не погоджувалася. Та врешті її умовили.

— Тоді я проситиму вас про одне, — якусь мить вона помовчала, ніби зважувала кожне слово. — Я вже розповідала Жанові-Луї про свою тітку. Їй не пощастило вийти заміж, іноді вона здається дивакувата… Розумієте, дівчина… під одним дахом…

Її не перебивали. Жакліна швидко випалила:

— Жан-Луї, скажімо їй, що ми приїхали в понеділок, хай думає, що я прийшла до неї прямо з вокзалу. Так буде ліпше. — Жакліна злегка всміхнулася. — Може, вона й не подумала б нічого, але…

Рідко траплялося так, щоб батько Жана-Луї подорожував місцевістю, де мав знайомих, і не завітав до них. Щонайменше раз на рік він навідувався до свого колишнього сержанта Марселя Мортьо. Мортьо був платником невеличкого виноградника, що розкинувся південним схилом пагорба на лівому березі Шеру. Він виробляв дуже непогані вина. Звісно, не найславетніших гатунків, але принаймні не хапався за врожайні гібридні лози, а зберігав добрі старі породи. Щороку Маршан закуповував у нього півбарила вина «Совіньйон».

Під час війни 1939–1940 років у боях, що закінчувалися поразками, батько Жана-Луї не раз мав нагоду оцінити якості сержанта Мортьо. Був він розумна й обережна людина, а коли цього вимагали обставини, виявляв і сміливість.

— Ні зухвальство, ні хитрість не допоможуть, якщо не бути обережним, — якось сказав капітанові.

Був кавалером Воєнного хреста, і взагалі його поважали.

Сьогодні чіп також прийняв гостей радо.

— Не так дуже-то часто доводиться зустрічатися з вашим сімейством, пане капітане, — говорив він. — Шкода, мої діти поїхали в гості аж за двадцять кілометрів. Жалкуватимуть, що не побачилися з вами. Ходімо промочимо горло білим винцем. Ви, панночко, любите напівсухе? Пані Маршан уже знає його смак, але вона кохається в сухому. Ви теж? Є його багато в мене, як отої води.