Максим Кідрук - Твердиня

Левку здалося, що його очі повипадають із орбіт. Немов у трансі, він підняв праву руку і затиснув кнопку на балончику. Струмина дострелила до потвори з язиком, що розхитувався з боку в бік при русі. Хлопець пам’ятав, як минулого разу, в тумані, непрошений гість закрив обличчя рукою і відступив, та цього разу… нічого не сталося. Левко злегка вивернув кисть, направивши струмінь просто в понівечене обличчя, але темношкірий монстр, який вийшов із нетрів, не кинувся навтікача. Він навіть не відвернувся. Натомість зробив іще один крок до табору.

« Це не людина! » — Від жаху українець насилу втримався, щоб не задзюрити штани.

Першою зірвалася Сатомі. Затуливши рот рукою (щоб спинити заливисте верещання), дівчина помчала геть.

Слідом, не озираючися, рвонули хлопці. Розвернувшися, Семен лишив темношкірого у темряві.

Хлопці бігли настільки швидко, наскільки дозволяли джунглі. Ґрем і Левко старалися не відставати від росіянина, орієнтуючись на світло ліхтарика. Семен біг навмання. Йому не було на кого орієнтуватись. Він просто мчав туди, де було менше гілок.

— Вируби його, — через якийсь час хрипнув Левко.

Семен зрозумів. Світло налобника видавало їх. Росіянин простягнув руку до потилиці і відімкнув батарейку.

Тримаючись один за одного, хлопці пробігли ще трохи, а тоді повалились на землю. В темряві бігти далі було неможливо. Можна було запросто вивихнути ногу або виколоти око.

Стікаючи потом і адреналіном, вони віддихувались і прислухалися, готові дременути будь-якої миті — щойно зачують щось підозріле. Проте ловити особливо було нічого: сельву закутала гнітюча тиша.

— Що то було? — нахилившись до Семена, прошепотів Левко. Газ у противедмежому балончику, схоже, скінчився, але він продовжував стискати його в руці. Пальці побіліли від напруги.

— Цить… — Сьома приклав вказівний палець до губ українця.

— Звідки в тебе газовий балончик? — спитав Ґрем, але йому ніхто не відповів.

Минуло п’ять хвилин. Нічого не мінялося. Напруга не сходила з м’язів, але хлопці принаймні перестали тремтіти.

— Може, це якийсь мандрівник? Просто вийшов до нас… — припустив Левко.

— Ага, — відрубав росіянин. — Посеред ночі, та ще й із закоченими очима без зіниць.

— Ти теж бачив…

— Ще б не побачити.

— Фак! Мені страшно.

У цій частині тропічного лісу крони були не такими густими: світло зірок проникало глибше в сельву. Призвичаївшись до пітьми, хлопці могли бачити один одного, розрізняли кущі папороті, велетенські листки міконії [106] Міконія (лат. Miconia calvescens ; також оксамитове дерево) — квітуче дерево з родини Melastomataceae. Росте у Центральній та Південній Америці. Одна з найбільш агресивних рослин у світі. Міконія поширюється надзвичайно швидко: цвіте кілька разів на рік, може плодоносити навіть під час цвітіння. й обвиті ліанами стовбури невідомих дерев. Ґрем окинув товаришів поглядом, а тоді, занімівши, спитав:

— А де Сатомі?

Розчавлені страхом, приголомшені власною безпорадністю хлопці зачаїлись у хащах. Попервах Левко рвався на пошуки Сатомі, проте Семен вгамував товариша. Навіть зі світлом налобника в такій глушині японку не розшукати. Можна пройти за півметра і не побачити дівчини. Крім того, яскравий діодний промінь умить видасть їхнє місцезнаходження тому , хто вийшов із нетрищ .

— Швидше за все, Сатомі десь поряд із табором. Залягла, як і ми, і вичікує.

— Сьомо, ми не можемо сидіти, склавши руки.

— Дочекаємося сходу сонця, тоді вирішимо.

Ґрем не втручався, тихо радіючи (якщо в такій ситуації хоч чомусь можна радіти), що пітьма приховувала панічні судоми, котрі раз за разом прошивали все його тіло, а також мокру пляму спереду на шортах.

На ранок у сельву почали повертатися звуки: подмухи вітру, цвірінькання птахів…

Ґрем і Левко лежали із заплющеними очима, по-собачому згорнувшись калачиками на купі підгнилого листя. Вони не заснули. Вони відключилися, сягнувши крайнього нервового виснаження. Семен не склепляв очей, прискіпливо озираючи довколишні нетрі. Серце гупало так, наче він уже встиг накачатися кавою.

Сонце зійшло о 6:01, проте по-справжньому розвиднілося лише на початку восьмої.

Уночі хлопці забігли в особливо густу частину тропічного лісу. Довкола громадилися товстенні стовбури бавовняних дерев [107] Ceiba pentandra — тропічне дерево родини мальвових. Одне з найвищих у тропічних лісах. Крони сягають 60—70 метрів. Інша назва — капок. . Деякі сягали трьох метрів у діаметрі. Біля підніжжя вони товщали — завдяки вертикальному корінню, котре нагадувало стабілізатори космічних ракет. Крони годі було роздивитися.