Максим Кідрук - Твердиня

— Ага.

— Як думаєш, для чого? — Українець мав на увазі «для чого його тут повісили?», але Семен і так зрозумів.

— Для того ж, для чого дзвони і все інше.

— Останнє китайське попередження, — перейшов на російську Лео. Ґрем усе одно їх не слухав.

— Думаю, так.

— Але це безглуздя: вбивати негра, виривати йому щелепу і висмикувати ним, наче лялькою, перед табором лише для того, щоб налякати нас.

Левко нарешті відважився підійти впритул. Одяг чорношкірого ні про що не свідчив: штани з легкої водовідпорної тканини, похідні кросівки і чорна сорочка з довгими рукавами. Одяг сучасний, трохи подертий, але не старий. Обстеживши мертвяка, українець глипнув на Сьому:

— Що вирішуємо?

Ґрем розкрив рота і незрозуміло хекнув, наче захлинувся повітрям, а тоді закричав:

— Що тут думати, ідіоти грьобані?! Треба валити на хрін звідціля!!! Хтось підкинув нам мертвого чорного, а ви ще радитеся, що робити?! — Американець заледве не вищав. Від його самозакоханості не лишилося й згадки. Здавалося, навіть риси обличчя змінилися: очі покруглішали від страху, підборіддя більше не випиналося — щелепа безвольно обвисла.

— Перш за все треба розшукати Сатомі, — дивлячись під ноги, проказав Семен.

Він розумів, що на ділі варіантів у них небагато. Їхня групка нагадала йому самотнього короля на шаховій дошці, якого сильніший ворог заганяє в кут. Відтепер їхні рішення, плани чи задуми не мають значення, а всі можливі ходи визначені наперед тими, хто притягнув уночі чорношкірого і хто бив у дзвони всі попередні дні. Ці ревні хранителі таємниць Паїтіті зараз поряд, спостерігають за ним і товаришами — у цьому Сьома не сумнівався жодної миті.

Ґрем прикусив губу. Мулату стало соромно, що він не згадав про дівчину.

Левко сказав:

— Спочатку знімемо його і… і відтягнемо кудись.

— Для чого?! — знову завівся американець. Він важко дихав, тримаючи рот широко відкритим. Так, наче боявся, що втратить контроль і почне цокотіти зубами, щойно стулить щелепи докупи. — Може, ви йому ще поминальну тризну влаштуєте?!

Українець схопив мулата за плече і стиснув.

— Ґреме, заспокойся. — Він двічі струснув Ґрема, поки не спіймав його погляд. — Чувак, якщо Сатомі повернеться сюди без нас, я не хочу, щоб першим, що вона побачила, був дохлий ніґер із вирваною щелепою, підвішений на бразильському горіхові.

Американець іще більше знітився. За інших умов він би вилаяв Левка за слово «ніґер». Правда, за інших умов Левко навряд би його вжив. Наразі було не до політкоректності.

— Ми можемо лишити когось у таборі, — промимрив мулат. — Сема, наприклад. Або я лишусь.

— Ні! — гаркнув Левко. — Відтепер ми постійно триматимемося разом. Навіть сцяти ходитимемо, тримаючися за руки!

Семен пішов у табір і повернувся назад із похідним ножем.

— Підсади мене, — тихо попрохав. Він поводився адекватно, але якось загальмовано, ніби пацієнт, який іще не відійшов від операційного наркозу.

— Залазь. — Левко присів навпочіпки, зануривши руки у вогке і глизяве опале листя.

Росіянин заліз йому на шию.

— Тримаєшся?

— Так.

Балансуючи руками, Лео став підійматися. Сьома був худим, але дебелим хлопчиною і важив не менше за Левка. Якоїсь миті українець усвідомив, що от-от утратить рівновагу і разом із товаришем беркицьнеться долі.

— Допомагай мені… тримайся… вхопися… за нього… — хрипнув він.

— Не буду, — аж зашипів Семен. — Я не торкатимусь його!

Левко напружився до краю. Квадрицепси на ногах затріщали. Ліва литка завібрувала, сигналізуючи про наближення болючої судоми. На жаль, усі старання були марними — і Лео з Сьомою почали завалюватись. В останній момент українець пересилив відразу і схопився обома руками за здутий живіт. Тіло виявилось холодним, вогким і на диво піддатливим. До горла підкотила хвиля нудоти. Зате вони вистояли.

Ґрем тупцяв за кілька кроків від них і отупіло спостерігав.

— Все о’кей? — бевкнув згори росіянин.

— Ріж давай!

І Сьома почав різати. Мертвяк задриґався, немов живий. Кучерява голова колихалась, наче довбешка ганчір’яної маріонетки, точно над Левковими очима. З мертвого рота досі смерділо. Та найстрашнішим був язик, який вивалювався з горла. Нічого страшнішого Левко не бачив за все своє життя. Хлопець відчув, що у нього підгинаються коліна — цього разу не від напруги. Стало млосно. Перед носом замелькали червоно-сірі цятки, руки заніміли, а на спині, шиї та щоках в одну мить засріблилася кольчуга з краплин холодного поту.