… Боженьку ти наш псєчий, дай нам здоров'я і розуму не потрапити до рук гицлів, і нехай господарі нас не шукають, ми самі тут, на вулицях, якось, покеруємо…»
Це — удар у відповідь; півроку тому їхня газета описала банкет на честь п'ятдесятиріччя міського голови Петька Мжичного. У статті не було жодного голого звинувачення — на це родинне свято прибули усі кримінальні лідери міста. На столах стояв коньяк «Наполеон» — на етикетках мер був зображений у костюмі Бонапарта, горілка «Мжичівка», де він — стилізований Шевченко. Продукти, оренда банкетної зали, музика, транспорт були оплачені грішми міськради.
А хто може сказати, що Гуцул або ж Андрій витратили на весілля хоч копійку державних коштів? А його порівнюють з бультер’єром! Щоб шляк трафив цього Цуцунька!
Василь Васильович зателефонував до Андрія:
— Читав?.. Що скажеш?
— Цю газету ніхто не купує, крім «своїх». А Київ не зрозуміє діалекту.
— Шеф злий, про нього сказано, що він — облізлий імпотент з претензіями на батьківство в усьому Задриполі.
— Заспокойте нашого Теодора Давиловича, — зареготав Андрій, — ми скупимо тираж… Тим паче, що Мжичного скоро перетягнуть до Києва, з ним треба жити мирно.
— Наші справи з кредитом рухаються?
— Завтра хлопці їдуть до Петрушки.
— Я виконав твоє прохання, тепер зобов'язаний людям…
— До кінця тижня він у зубах принесе заставу.
— Обережно, щоб не було заяв до міліції.
Гуцул поклав трубку. Розмова з Андрієм не принесла заспокоєння. Подумав, що ігри з нафтою за милю відгонять кладовищем. Перед ним лежали розрахунки. За схемою, яку пропонує Андрій, за рік можна заробити замість звичних ста майже чотириста тисяч доларів. Половина — їхня. Але як подивляться на це аматорство Краснов з Гаркавим, а ще мадярські партнери? Якщо з першими двома можна домовитися, то Грабовецький швидко випише рахунок; він і за долар почне розборку.
Ще раз глянув на розрахунки. Якщо занизити закупівлю палива для КСП до восьми тисяч тонн, а загальнообласні — до дванадцяти, то Ізя втратить близько п'ятдесяти тисяч. Для нього це не гроші. Гуцул на хвильку пригальмував олівець біля цієї цифри. Але тоді можна буде через підприємства Андрія пропустити все інше пальне, і з запасом взяти солярки на наступні жнива. Не стане ж Мойша перевіряти бухгалтерію адміністрації! Тоді можна залити нафтобази пальним до наступного року!
Гуцул визирнув у відчинене вікно, помилувався завмерлими спалахами осінніх дерев на протилежному березі озера і рішуче зателефонував шефу:
— Тодосю, маю один задум. Ріж лимон. Маю добрий коньяк.
Швець був під мухою і збирався їхати на презентацію якоїсь ура-патріотичної збірки поезій.
— Пошли туди Заваду, він таке любить, — порадив Гуцул.
— Я дружив з тими людьми, бл, якось незручно, — загриміло у трубці…
— Ми маємо вирішити питання державної ваги!
— Як відверто, то не хочу їх видіти, мать їх! Зараз стануть канючити гроші…
Швеця він знав із студентських років, Теодор Данилович залишився аспірантом на кафедрі, але кар'єри не зробив, бо пив, водився з місцевою богемою, писав ліричні вірші, що їх час від часу публікували в місцевих газетах. Вдруге доля звела їх на мітингу Руху у 1988 році. Швець без мегафону з трибуни закликав до повалення комуністичного режиму. А після мітингу запросив Гуцула випити за вдало проведену акцію. Потоваришували. Швець залучив його до роботи у проводі Руху, потім на виборах вони пройшли у депутати обласної Ради, а в 1995 році Данилович був призначений головою облдержадміністрації і Гуцула взяв заступником.
Зараз Швець виглядав поганенько. Вранці невдало похмелився, заснув за столом, прокинувшись, був злий. Коли вирішив у спілку письменників не їхати, настрій покращився; заодно й Заваду ощасливив. Рік тому Івана Семеновича прийняли у члени спілки, і він обіцяв колегам по перу видати за рахунок бюджету книжки. Але йому мало хто вірив, бо давно зарекомендував себе брехуном і графоманом. Подейкували, що Завада накинув оком на крісло голови спілки.
…Гуцул із заклопотаним виглядом пройшов у кабінет шефа; десяток відвідувачів у приймальні важко зітхнули. Швець передав секретарці по селектору, що у нього термінова нарада, прийому не буде.
Зачинивши двері, Гуцул виставив на стіл «Метаксу», кілька помаранчів і поставив портфель на підлогу, де багатообіцяюче дзенькнули пляшки. Швець несвідомо кивнув на цей звук. Дістав з холодильника порізане сало і цибулю.
Читать дальше