Сергій Ухачевський - Чужа гра

Тоді Анджей мало не потрапив на нари за обвинуваченням у злісному хуліганстві — менти спровокували бійку в громадському місці… Півроку переховувався у Києві. Усі знали, де він, з ким спілкується, проте особливої потреби заарештовувати не виникло.

У столиці зійшовся з місцевим авторитетом Сліпим. Скористався його зв'язками і вийшов на Ізраеля Юдковича Грабовецького, на прізвисько Мойша або Ізя. Той давно осів в Угорщині, володіє контрольними пакетами зброярських заводів, під його патронатом вся сексіндустрія України, платні туалети, аптеки, антикваріат, казино, операції з пальним, торгівля зброєю. На Віденському збіговиську кримінальних авторитетів світу у 1994 році Ізя виступав від імені усього криміналітету СНД. Анджей, будучи в бігах, без жодного клопоту отримав дипломатичний паспорт і поїхав на зустріч з Мойшею. Про що вони говорили — невідомо.

Повернувшись до Києва, Андрій познайомився з донькою Гуцула, а через неї — і з батьком. Обласна адміністрація почала перетворюватися в один із підрозділів його угруповання. Через фірми Коваля з Угорщини пішов потік спирту та горілки. Україну залив сурогат а-ля «Распутін». Почали працювати з нафтопродуктами — Мойша вивів Гуцула на Краснова. Але з ряду причин авторитет Ізі в Москві почав падати, сфера його інтересів змістилася в Київ. Рік тому він розірвав стосунки з Красновим.

Економічна база угруповання — практично ціле місто з небагатим промисловим та виробничим потенціалом, ринком і цехами. Інтереси в Києві, Польщі, Македонії та Чехії…

Максимів відклав убік папери. Покінчити з цим угрупованням буде нелегко — за ним стоять гроші, Швець, Гуцул, Гаркавий, Краснов та Мойша. Найпростіше було б заарештувати за якусь провину лідерів угруповання, засадити на рік у СІЗО і кинути кістку конкурентам. Потім виділити із загальної маси бойовиків одного слухняного, зробити його авторитетом і змусити грати за своїми правилами. Можна реанімувати угруповання Качана.

Максимів хитро посміхнувся і з шухлядки столу дістав папку з повідомленням інформатора про подію, що сталася після весілля. У неділю Андрій з колегами виїхали на ділову зустріч. Повернулися пізно, без машини, Вербний поранений у руку. З'ясовується, що в Анджея стався конфлікт зі Сліпим. Той, замість передати документи на дизельне пальне, за яке Андрій зробив передоплату, надіслав трьох з автоматами. Але не пощастило бойовикам — Князь встиг жбурнути гранату. Слідча група мудрує над цією подією.

Анджея втягнули в кримінальні розборки. Схоже, Коваль порушив правила гри або ж почав гнути свою лінію. Тож дедалі усе частіше їздить у Москву до Краснова. Як розвиватимуться події далі, Максимів не уявляв, але відчував, що на якийсь час треба стати стороннім спостерігачем.

Викликав до себе Земляка. Той сьогодні був як спросоння, говорив повільно, підпухлі очі ліниво дивилися на світ Божий.

— Говорив із Завадою? — поцікавився.

— Так, каже, що за розпорядженням Швеця, пальне, призначене для збору цукрового буряку, передано на зберігання фірмі «Ірина». Підприємству «Нива» видано дозвіл на вивезення восьми тисяч тонн спирту. А ще Іван Семенович потішив, що найближчим часом у нього вийде тритомник. Пообіцяв нам підписати по книжечці!

Максиміва пересмикнуло:

— Наша бібліотека в туалеті поповниться! Хлопці до цього часу не можуть «дочитати» третю книгу улюбленого автора… Хто буде її видавати і за які кошти?

— Не обійдеться без Анджея. Минулого разу Завада отримав за книжку гонорар дві з половиною тисячі доларів.

— Добре влаштувався… Може нам піти у літератори? Дві з половиною тисячі доларів — це моїх двадцять зарплат! Купив би новий телевізор…

— Ти ж нещодавно купував!

— Жінка забрала, — відмахнувся Петро Йосипович. — Живе зараз, з якимось бізнесменом.

— Так давай ми цього бізнесмена! — Земляк зробив виразний жест.

— Та ні… Вже півроку минуло — переболіло. Тепер я приходжу додому, коли схочу, їм, що хочу, і ніхто не бухтить, коли повертаюся п'яний.

— Ото й цінуй своє щастя!

Вранці до Андрія приїхав Сашко Калач. Вони виросли на одній вулиці, товаришували близько двадцяти п’яти років.

— Чому на весілля не приїхав? — обнімаючи гостя, запитав.

— Податкова. Маю м’ясопереробний цех у Броварах… Як почали довбати, думав, усіх до дідька перестріляю. Сяду, та буду знати за що! Ледь відкупився… Але подарунок для тебе маю…

Вийшли з офісу. У кузові пікапа лежав двометровий сом.