— Хороша ідея, — погодився тесть, — тільки з Києвом буде складно порозумітися… Тут їхні гроші.
— Можемо працювати паралельно. Поки дорогами їздять машини, для всіх вистачить роботи і грошей.
— Ризиковано змінювати налагоджену схему.
— У Чорнополі на нас ніхто не посміє й гавкнути. Та й не обов’язково київським усе знати.
Постукала секретарка і зазирнула до кабінету.
— Зі спілки політв’язнів та репресованих, — повідомила, — їм призначено.
— Скажіть, щоб почекали, маю термінову нараду!
Гуцул невдоволено закотив очі:
— Як вони мене дістали, то приміщення їм дай, то меблі, то фінансуй, то запрошують на якісь свої заходи. І я повинен іти, слухати старечий маразм, обіцяти гроші. І коли б тільки ці приходили! Розвелося зараз! Старе, за ним грабарі з лопатами шукають! Ні, лізе сюди, каже, що вболіває за Україну, скаржиться на злидні! Хіба я їм пенсію виплачую?! Колись наказав ліфт відключити після дев’ятої години, то ці старпери приперлися на восьмий поверх пішки! Альпіністи! Якби не вибори на носі…
На фірмі Андрія чекали Ангел з Князем. У Ігоря рука в гіпсі.
— Можеш узяти відпустку і поїхати кудись до Європи, — запропонував йому Андрій.
— В Альпи, — підколов Ангел, — кататися на лижах.
— Роботи повно, — відмахнувся Ігор. — Що каже твій тесть?
— Допоможе… Треба вибити з Петрушки заставу під кредит.
— З нашого боку це недобре: ми користувалися його автопарком як хотіли, — зауважив Ангел. — А такі кредити беруть не для того, щоб повертати.
— Швець теж на дурняк брав у Петрушки машини, — усміхнувся Андрій, — і з чистою совістю витирає об нього ноги… Тепер до наших справ. Завтра треба Астаф’євих відіслати до Києва.
— До речі, знаєш, що вони встругнули? — згадав Ангел. — Забрали гроші у весільних музик!
Андрій вилаявся:
— І що з виродками робити?!
— Найцікавіше, що це була ідея Кіркуєва, — накручував Ангел.
— Завжди мене підводить. Сьогодні з ним поговорю.
— Ці твої балачки нічим не закінчуються, — не вгавав Жора. — Те, що Валентин колись врятував тобі життя і виконує брудну роботу, — не причина, щоб все йому пробачати.
Андрій знервовано глянув на Ангела і відрізав:
— Залиш мені вирішувати, що робити.
Ігор лише зітхнув, з розумінням глянувши на Юрка.
— Погано, що ти не прислухаєшся до наших думок, — пробурмотів Ангел.
Ірина поверталася до Києва у вівторок вранці своєю «тойотою». З нею — Інна, Ольга та Оленка, що вирішила погостювати в Києві. Її Роман три дні як загуляв невідомо де.
Близько другої в'їхали в Київ, Інну біля метро «Святошин» чекав Осман, Ольгу підвезли до «Політехнічної», а вдвох поїхали на Либідську — там Ірина мешкала. Оленку заворожувала столиця, потік машин, у який упевнено вклинювалася «тойота». Ірина, увімкнувши на повен звук магнітофон, у такт музиці експресивно барабанила пальцями по керму і лаяла водіїв авт, котрі заважали їй. В її лайці найпристойнішим було слово «козел».
У квартирі Ірина втомлено впала на диван і з насолодою потягнулася. «Нарешті вдома, — сказала. — Чи могла колись подумати, що буду рватися з Чорнополя сюди»! Олена стояла в дверях, оглядаючи помешкання із сучасним ремонтом та меблями.
— Як моя хатинка? — запитала Ірина. — Поки довела її до пуття, всі нерви з'їла. Батько хотів зробити по-своєму, Андрій — по-своєму. Довелося доробляти мені — бачиш, що вийшло.
Олена не розуміла, чим не вдоволена подруга, — більшість її знайомих взагалі не мали власного житла. Вона мешкала з батьками, і найближчим часом навіть не мріяла про свою квартиру.
— З жиру бісишся, Ірцю, — вирішила.
— Мабуть, так, — несподівано погодилася. — Але коли зрівняти з «квартирками» Ольги та Інни… я проти них — Попелюшка…
Скоро на кухні закипів чайник, Ірина розгорнула пакети з їжею, поставила на стіл коньяк.
— Де ви з Андрієм познайомилися? — поцікавилася Олена.
— У Києві. Переховувався від ментів.
— Ти цілеспрямована людина, Ірусю, а я… Вступила до інституту — покинула, не було чим платити за навчання; пішла на роботу, обіцяли зарплату сто доларів, тепер платять ледь двадцять…
— І як живеш? — жахнулася.
— Як усі… Батьки допомагають.
— А твій Роман? У нього ж своя газета! Що це за мужик, що не може тебе забезпечити, — «двадцять доларів»?!
— Ти плутаєш Чорнопіль і Київ, Андрія і моє щастячко… Він мало заробляє, а що заробить — пропиває. Я, коли хочу його побачити, йду в «Зустріч» — завжди там сидить.
Читать дальше