Сергій Ухачевський: Чужа гра

Танці тривали. Музики заграли польку, сім-сорок, захмелілі гості, танцюючи, налітали на столи, розбили улюблену мамину вазу, в туалеті хтось розтрощив умивальник, зачинився і не міг звідти вийти. Адвокат Ватченко, закрутившись з дружиною в танці, налетів на естраду. Мелодія обірвалася, і музиканти півгодини лагодили апаратуру під невдоволені репліки братків.

«Усе, як у людей», — з досадою подумала Ірина.

Андрій за весільним столом сидів пригнічений. За час весілля він з Іриною майже не розмовляв. Більше говорив з Князем і молодшим дружбою Іваном Смиком. Ірина спілкувалася з дружками — Тетяною та з Оленою. Братика Василька цілували всі гості, братки водили хлопчика за руку по залі, дівчата з ним танцювали.

Потім почалося… За новомодним звичаєм гості взялися переплачувати музикам за право танцювати з нареченою. Кіркуєв запропонував сто доларів, якийсь московський гість — тисячу, дніпропетровський — півтори, молодший брат Князя Анатолій — дві, митний чин — дві триста. Тоді Кіркуєв виклав дві з половиною і виграв право на танок. Заплатив, запросив Ірину на вальс. Під час танцю кілька разів повторив, що Анджею пощастило.

Наступні торги були скромнішими — від двох сотень до восьмисот доларів. Ірині довелося протанцювати не менше як п'ятнадцять танців — і з бандитами, і з депутатами, і з бізнесменами. Потім на прохання батька запросила спочатку голову облдержадміністрації, потім Краснова і Гаркавого. Усі троє ледь перебирали ногами, були спітнілі, п’яні й твердили, що Ірина завжди може розраховувати на їхню допомогу.

В скорім часі гості перестали слухати старосту. В одному кутку співали стрілецьких та весільних пісень місцеві, в іншому наддніпрянці — «Ой, хмелю ж, мій хмелю», «Добрий вечір, дівчино», московити завели «Рябину-рябинушку» і незмінні «Подмосковные вечера».

… Нарешті весілля підійшло до завершення — обряду одягання хустки. Свекруха награно жорстко повисмикувала із зачіски молодої шпильки, запнула хустиною, чмокнула в губи і сказала: «Файна молодичка!» Потім, за традицією, наречена провальсувала зі свекром, двоюрідними братами Андрія, обдарувала їх, і лише тоді поїхали додому…

Дорогою Андрій міцно обняв її, наказав у машині вимкнути камеру і промовив: «Слава Богу, все закінчилося добре».

Зашипіли колонки телевізора. Ірина глянула на годинник — шістнадцята. Без особливого бажання зателефонувала свекрусі, видавила з себе: «Мамо… До вас Андрій не телефонував?» На що Марина Григорівна із сарказмом відповіла:

— Ні, донечко. Вже запропав? Коли він заспокоїться?!

— Ви до ресторану підете?

— Та ні, завтра на роботу, я так стомилася.

Свекруха не полюбила Ірину від першого знайомства. Хоча важко сказати, кого вона любила — із сином сварилася, чоловік через її вдачу мав три інфаркти. А ґудзя знаходила на рівному місці. Коло її інтересів було обмежене роботою в школі, ліжком і телесеріалами.

З поправин прийшли подруги, веселі, п’яненькі однокласниці Тетяна й Оленка — вчорашні дружки, киянки Ольга й товстуха Інна.

— Усі цікавилися, чому немає молодят, — повідомила Ольга — рудоволоса, синьоока красуня, трішки лесбійка.

— Не знаю, що й думати, — куди він подівся?! — Ірина роздратовано набрала номер чоловіка.

Андрій узяв трубку: «Іринко, я скоро…», та враз сигнал обірвався. Знову зателефонувала — зв’язку не було. Але від душі відлягло, настрій покращився.

Інна була оптимісткою:

— Учора, коли танцювала з Жорою, сказав, що у них сьогодні якась зустріч…

Ірина знов увімкнула касету із записом весілля, поставила на стіл солодощі, спиртне. Тетяна пила лише шампанське, Оленка хвацько розкоркувала пляшку. Інна налила коньяк.

— Тепер ти маєш усе: квартиру в Києві, чоловіка, скоро станеш дипломованим перекладачем, — виголосила: — Нехай тобі життя стелиться під ноги й надалі!

— Як шлюбна ніч? — поцікавилася Ольга.

— Як ніколи, — усміхнулася Ірина, — попадали й поснули, наче вбиті. Не робіть таких весіль. Скромно, чоловік на п’ятдесят найближчих родичів і друзів.

— Якби це залежало від нас, — зітхнула Тетяна. Невдовзі вона мала брати шлюб із Князем. — Ігор планує весілля на двісті осіб…

— Ці нові українці! — зареготала Оленка. — Я, мабуть, не скоро заміж вийду. Роман не поспішає… Позавчора так напився, що не спромігся прийти на весілля. Цілісінький день похмелявся зі своїми друзями.

— Журналісти всі пияки, — узагальнила Ірина, — покинь його.