Сергій Ухачевський - Чужа гра

— У них немає свого? — здивувався Максимів.

— Мой натариус чистый — эта нэ варованную машину пэрэписат.

— А хто переписує?

— Э-э! Мамой киланус — завязал. Церковь строю, в церкву хажю, с бандытами нэ здароваюс. Украинский мову учу!

— Не виникало бажання повернути награбовані гроші в Україну, віддати людям те, що відібрали?

— Э-э, толко дэнги суда привэзешь, Кирцун мэнтов натравит — забэрут. Он с Молдованом скоро сэбэ памятники будут дэлат из золота і пилеват всэм на головы!

— Гаразд, — зупинив базікання Максимів. — Зараз тебе виведуть через задній двір. Будеш у мене на зв'язку. Не дай Бог колись зателефоную, а ти раптом поміняєш номер…

Розмова з Мустафою залишила неприємний присмак. Максимів написав короткий рапорт про цю зустріч. Історія, що розверталася довкола «Либіді», обростала персонажами і сюжетами. Треба брати за зябра Красовскі, кидати в СІЗО за порушення візового режиму — він мозок афери.

Сьогодні Петро мав іще одну зустріч. Данченко порадив поговорити про «Либідь» з помічником депутата Деметраша, що був у нього на зв'язку. Домовилися зустрітися увечері при виїзді з Києва на Вишгород.

… Микола Бойченко нервував. На зустріч приїхав на метро, плутаючи сліди, — Деметраш контролював діяльність своїх працівників. Коли помічник сів у авто, Максимів попрямував на Виноградар, зиркаючи у дзеркальце заднього виду, переконуючись, що за ними немає хвоста. Проте вечірнє засніжене шосе було тихим і порожнім.

Зупинилися на обочині. Міліціонер запропонував Миколі Володимировичу випити коньяку, бо той ніяк не міг зігрітися. При тьмяному світлі розлив спиртне у пластикові чарки і роздивився пасажира. Той мав худе інтелігентне обличчя, довге сиве волосся, зав'язане на потилиці у хвостик, і користувався міцними парфумами. Випили за знайомство.

Бойченко розповів, що Деметраш з Кірцуном отримали у ВР прізвисько «гремліни», що хочуть прибрати до рук УПЕВ і таке інше…

Вислухавши історію, Максимів здивувався:

— Ці люди все хочуть мати за безцінь: готель, газети і навіть партію! Невже Гаркавий настільки тупий, щоб дати себе взути?!

— Гаркавий — безпринципна тварюка, швидко переметнеться До переможців.

— Чому вони роблять ставку на Швеця?

— Постійний голова мандатної комісії. Виграє вибори не той, хто голосує, а хто підраховує голоси.

— Левчук має відношення до готелю?

— Здається, ні. Але він — диявол, породження КДБ. Якщо припустити, що має, — тоді розігрує якусь складну комбінацію…

Далі Микола розповів: Левчук володіє потужною трастовою компанією, металургійними та хімічними концернами України, портами. Хоч офіційно жодного відношення до них немає теж. Він лише депутат і один з анонімних фундаторів УПЕВу. Вдає із себе патріота. У дев’яносто дев’ятому балотуватиметься у президенти…

З Деметрашем зустрічаються потай, а в парламенті не вітаються. Маючи охоронну структуру, допомагає підприємцям, банкірам, особливо коли потрапляють під пресинг Кірцуна… Мабуть, у них така гра у поганого і доброго. Перед виборами випише рахунки тим, кому допомагав. Ще одне: «гремліни» ведуть переговори з фракціями, щоб проголосували за скорочення міліції. Гроші для них на це зібрали півсотні кримінальних авторитетів СНД.

— Господи Боже! — вигукнув Максимів! — Хто нами керує?!

Україною ширилися чутки про порушення кримінальної справи проти Лазаренка. Правоохоронці не поспішали спростовувати це, а ЗМІ ходили околяса, бо Павло Іванович залишався при владі, і одного дня терези могли різко гойднутися в його бік.

«Гремліни» радісно потирали руки — їхній противник на владному Олімпі терпів фіаско.

На честь такої знаменної події. Сліпого запросили на дачу до Молдована. Він прихопив з собою Кіркуєва. Відрекомендував його так:

— Мой персональный убийца и троянский конь в стане Гаркавого.

У компанії Красовскі, Боровицького, «гремлінів» гість почувався некомфортно, хоч господарі дивилися на нього, як на свого. Залишалося дізнатися, навіщо його запросили.

Гостинний хазяїн вказав Валентинові на крісло. Поки служниця накривала стіл, чоловіки переглядали відеозапис футбольного матчу і обговорювали гравців. Кіря не цікавився футболом, що здивувало інших, — не уявляли життя без цієї гри.

Боровицький, після невдалого удару Реброва по воротах, підійшов до столу і перехилив чарку горілки.

— Всем наливай, — озвався Петько, сидячи розвальцем у кріслі. — Надо бы подобраться к этому клубу поближе, — вирішив. — Какие можно загребать бабки!