Сергій Ухачевський - Чужа гра

Погуляти по Києву, випити чарку. Головне — нікого не повідомляти про приїзд. Завітати до банку, перевести двісті тисяч, які повернув Ангел, на новий рахунок. Там зібралася кругленька сума… На вибори ці гроші не підуть, він пройде по списку УПЕВу, Гуцул заплатить. Судячи з прогнозів, партія має набрати не менше п'ятнадцяти відсотків. У пресі її встигли охрестити «партією грошей». А гроші там чималі. Замислишся, на чиєму полі грати. Втім небезпечно і там, і там — як на мінних полях.

Після кількох чарок світ довкола видавався приємним, лагідним. Враз — дзвінок на мобільний.

— Слухаю!

— Добрый день. Беспокоит Деметраш… Приветствую в столице… Как вам гостиница?.. За завтрак можете не платить, за номер деньги тоже вернут, ведь вы наш акционер.

Офіціантка принесла пляшку «Хеннесі», фрукти.

— Наш небольшой презент, — прокоментував Деметраш.

— Ви де, бл?

— Рядом. Можем сейчас же распить с вами эту бутылку… Швець не озирнувся і сердито буркнув:

— Давай.

За мить до нього підійшли Деметраш, Красовскі та Кірцун. Останнього знав лише за телевізійними передачами — низенький, мордатий, злодійкуватий. Прізвисько «Петько» до нього причепилося од часів навчання в ДЮСШ після перегляду фільму «Чапаєв». Тоді Кірцун був шісткою в неформального лідера школи. Але час вніс корективи — той лідер устиг тричі відсидіти, і тепер представляв бізнесово-кримінальні інтереси Петька на Буковині та в Молдові.

За останні роки Кірцун зблизився з людьми влади, заробив мільйони, продаючи національні багатства України, конвертуючи та легалізуючи гроші злочинних угруповань СНД. Газети назвали його олігархом і пророкували, що найближчим часом стане впливовою особою в державі. Швець у це не вірив, бо було відомо про зв'язки Кірцуна зі злочинними світом і його махінації у сфері спорту.

Теодор Данилович зобразив на обличчі посмішку, і привітався з «компаньйонами».

— Ну, чë там, йобты? — розв'язно запитав Петько. — Как наши друзья — Гуцул, Анджей?

— Я з ними мало спілкуюся, — відкашлявся Швець.

— Чего так? — іронічно поцікавився Красовскі. — Мы тебя, чисто, просили об услуге…

— Коваль теж не затримався за ґратами… А його, до речі, підтримує сам Краснов! Проти нього я — ніхто.

—… О чем говорили на сходняке, когда Анджей вышел? — поцікавився Деметраш.

— Мене на такі заходи не запрошують, бл, — роздратовано відповів Швець. — І що це за балачки?! Ви хочете від мене щось отримати, а мені підсунули якісь срані акції!

— Ты чë, старый!? — обурився Петько. — Для тя пол-лимона — хуйня?!. Это аванс! Щя нас интересует ваша партия — готовая, раскрученная структура.

— Я партіями не торгую, — зареготав Швець. — І взагалі у мене з рук вислизує влада, нах’й. Не можу нічим допомогти…

— Что касается партии, — продовжив Деметраш, — туда стали вступать наши, чтобы на следующем съезде пропихнуть нужных людей в руководство… Вы нам нужны, панэ Швец. Съезд купим с потрохами, Гаркавый с Гуцулом даже не поймут, что случилось, когда большинство захочет видеть вас лидером. А вы поможете провести в список на выборы нужных людей. Чтобы не пахло Гаркавым и другим говном.

— Цікаво, — задоволено промуркотів Швець. — Чому я?

— Старый, ты достойная кандидатура, — зареготав Кірцун. — Йобты — глава мандатной комиссии, нахуй… Можно сказать, от бога! От бога для всей Украины!

Красовскі зі сценічною іронією закотив очі.

— А теперь, что касается гостиницы… — продовжив. — Завтра, бля, ми будем голосовать за смену руководства и внесение дополнений к уставу. Гостиница наша. Только, как кость в жопе, засело несколько умных, нахуй. Скоро ми выкупим контрольный пакет акций, бля… В общем, нам вся эта шняга обошлась в полтора лимона.

— Для чого ви це мені розповідаєте? — запитав Швець.

— Чисто, ты хочешь быть нашим компаньоном, — відповів Красовскі. — А компаньоны не только делят прибыли, но и убытки.

— Запхайте собі в дупу ці акції і прибутки від них!

— Йобты, хочешь стать человеком, работай по нашим правилам, — розізлився Кірцун. — И первое правило: делай, чë те сказано! Тебе заплатили, нахуй. Тем более этот разговор записали на видеокамеру!

Швець зіскочив на ноги і озирнувся. У залі було порожньо, залишилися тільки вони. Біля входу стояла сторожа. Його опоненти сиділи, насмішкувато поглядаючи на гостя. Теодор Данилович сів.

— Значит завтра, чисто, в бой, — вирішив Красовскі. — Лучше, чтобы ты на собрании не светился и передал право голоса нам.