Сергій Ухачевський - Чужа гра

— Оленко, — проковтнув слину, — Не заводи меня, сейчас возьму тебя прямо на столе…

— Так бери…

— На нас обращают внимание. Они будут надоедать советами…

Валентин ніжно чмокнув дівчину в носика і відхилився назад. Серце продовжувало збуджено битися.

… Час пробіг непомітно. Після обіду Валентин підвіз її на роботу. Попрощавшись, відчув, наче обірвалися нитки, що зв'язували серця, і тепер неприємно ниділо в грудях. Йому зовсім не хотілося пірнати у вир кохання, але вир затягував, незалежно від його волі.

Різко натиснувши на газ, аж машину повело по слизькій дорозі, поїхав до Сліпого обговорювати сценарій наступного «замаху».

Повернувшись із Києва, де щойно пройшов перший з’їзд УПЕВу і де був обраний головою мандатної комісії партії, Швець у пошті знайшов цінну бандероль. Там було сто сімнадцять акцій готелю «Либідь» і запрошення на збори акціонерів двадцять шостого січня 1997 року. Теодор Данилович зрозумів — це подарунок Деметраша. В акціях тямив не більше, ніж в астрономії, але порахував, що вони коштують шістсот чотирнадцять гривень.

«Дешево мене оцінили», — вирішив. Але в листі йшлося, що він володіє одним відсотком акцій ГК «Либідь», загальна вартість якого сорок два мільйони доларів. Почухав потилицю — це чотириста двадцять тисяч баксів!

Цим вони натякають, мовляв, ми виконуємо свої обіцянки, а ти? А його приперли до стіни. Навіть у Чехії, де відпочивав на Різдво, його знайшов Смик, запитав про здоров’я, поцікавився чи підходить клімат для дітей. Передав вітання від Анджея. Довелося вдавати, що зрадів гостеві, хоч на душі було паскудно.

Щоб бути від гріха подалі, краще повернути акції, та на бандеролі зворотної адреси не було. Може спалити? Але кинути такі гроші у вогонь рука не підніметься…

«Або пан, або профан! Треба їхати! Хоч подивитися, бл, що там і до чого. А заодно з’ясувати правду про акції. Щось не сподобається, кину їм в морди, бл, нехай подавляться. Принаймні поки Анджей на свободі, не варто довіряти нікому».

Захотілося випити — не пив аж два тижні… Рішуче відчинив холодильник, але там нічого не було. Перед Новим роком наказав секретарці від гріха подалі винести спиртне. Тепер дзенькнув до неї і попросив принести пляшку коньяку.

Перед ним лежала гора паперів, які мав переглянути. Секретарка принесла пляшку. Потягнув з горла, захрумтів цибулиною. Спиртне почало діяти, змінюючи довколишній світ на краще. На душі стало спокійно, з’являлася ейфорія, хотілося навіть зробити щось добре. Вгризся зубами в товстий шмат сала. Хтось постукав у двері. Заховав пляшку і закуску під стіл. «Можна»!

Відчинилися двері і до кабінету зазирнув Завада, щурячим носиком обнюхав повітря.

— Заходи, Іване Семеновичу, — Швець витер долонею губи і простягнув масну руку для привітання.

— Христос ся хрещає! — радісно привітався гість.

— На ріці Йордані! Що у тебе?

— Та все тихенько — канікули.

— Наші люди вміють відпочивати, бл. Од першого грудня до двадцятого січня Західна Україна святкує. Ніхто ніх'я не робить! Будуй з ними державу, мать їх!

— Народ у нас роботящий, — Завада був оптимістом, — збудуємо. Тільки б у Києві дали нам працювати…

— У Києві працюють і не святкують, бл, як з гарячки, мать їх!

— Правда ваша. Власне, хочу вам зробити подарунок… Вийшов мій тритомник.

— О-о? — вдав приємне здивування. — Ви все встигаєте, — працюєте, видаєте книжки. А до мене зі спілки ходять письменники, бл, і канючать гроші. Що я можу дати, мать їх?

Завада вручив керівнику книги. Той прочитав посвяту. Поклавши руку на серце, подякував і побажав творчих успіхів. Сказав, що варто влаштувати з цього приводу презентацію.

— З грішми скрутно, — поскаржився Іван Семенович. — Навіть гонорару не отримав…

— Накажу, щоб вам виписали премію двісті п'ятдесят гривень. Накрийте столи, разом потішимося з вашого успіху!.. Горілка лишилася ще з установчого з'їзду.

Коли Завада, вклоняючись, вийшов, Швець подумав, що такого скнару треба ще пошукати. За гривню готовий гнати козу до Києва.

Теодор Данилович смикнув іще коньяку, закусив салом і пішов спати в кімнату відпочинку. «Хто ж у свята працює?», — подумав.

У п'ятницю таки поїхав до Києва. Здається, за ним не стежили. Принаймні у поїзді нікого не помітив. Вранці від вокзалу без поспіху прогулявся до «Либіді». Заради цікавості вирішив зупинитися тут. Номер коштував сімдесят доларів… Зайшов у буфет, замовив найдорожчі страви, сто грамів коньяку, за сніданком спланував день.