Сергій Ухачевський - Чужа гра

У Шлапака на кінчик носа сповзли окуляри. Він, підвиваючи, стверджував:

— Маємо триматися купи і співати каждий день «Єстедей».

— Я взе вступив у пальтію, — повідомив Вечірній і показав посвідчення.

— А де взяв фотографію? — здивувався Роман.

— Сєбя любімого всігда носу с собою!

— Це серйозний крок, о-о. П-цани, треба обмити вступ у партію, — вирішив Юрченко. — Пішли в «Зустріч», — водки нємєряно!

… Гості вже розійшлися. На столах залишилися недоїдки та початі пляшки. Зібрали, що було, й посунули в улюблене кафе. В ар’єргарді йшов Біджьо, співаючи «Єстедей».

Роман обурювався, що Кіт не тільки завинив йому могорич, а ще й «смився з нашою випивкою». Вечірній, наче проповідник, виголошував, що напише монументальне полотно «Вступ у партію патріотів України», де присутніх на установчих зборах зобразить в строях батальйону «Нахтігаль», а Кота, за дезертирство, — в формі червоного комісара-боягуза, що втікає від гніву патріотів.

Те, що Максиміва перевели до Києва, — нікого не здивувало. Сам він був родом із Київщини, до нього давно придивлялися, а, можливо, комусь було вигідно, щоб Петро дав спокій Анджею.

У Чорнополі не залишалося нічого, за чим можна було шкодувати. Запропонована посада цілком влаштовувала — заступник начальника відділу, що відпрацьовує західний регіон; на порядок нижча, ніж попередня, зате з перспективами: зв’язки, знайомства, кар’єра. На перший час виділили житло в гуртожитку неподалік від Генеральної прокуратури. Єдиним знайомим у Києві був Антон Ярославович. Тож перший візит після тижневого входження у роботу зробив до нього.

У Лисака нещодавно прихопило серце і лікарі порадили сісти на дієту. Тому Антон курив легкі цигарки, пив каберне і стверджував, що це дуже корисно, — вранці немає похмілля, не запухає обличчя і штани на животі сходяться.

— Як тобі в Києві? — запитав, коли зручно всілися в пивному ганделику.

— Людей не знаю.

— Мене цікавить одна інформація… Угруповання Сліпого, зв'язки з Деметрашем та Кірцуном. Вони намагаються заволодіти акціями готелю «Либідь».

— Це протизаконно?

— Звичайно.

— А тобі що до того?

— Там працюють наші люди.

— Скажи краще, чому ваші люди дозволили випустити Анджея?

— Вічно його тримати не можна було — це не колгоспник, що вкрав мішок зерна. За ним стоїть Гаркавий. Чув, яку вони партію створили під вибори? Треба було, поки Анджей сидів, шити справу…

— Це мені закид?

— Певною мірою. Але нам вигідно, щоб Коваль був на свободі. Він — сила проти Сліпого.

Петро Йосипович спересердя влив у себе склянку вина і сердито подивився на Лисака:

— Я розпинаюся, травлю на Анджея інших бандитів, плету інтриги, щоб пересварити між собою його компаньйонів, прослуховуємо телефонні переговори, спалюємо бензин на стеженнях. А одного дня з'ясовується, що комусь вигідно, аби він був на свободі!

— Маємо бути політиками, бо тут законним шляхом нічого не доб'єшся.

— В Україні потужний репресивний апарат, чому маємо бути політиками, а не правоохоронцями?.. Гаразд, що там з «Либіддю»?

— У дев'яносто четвертому році готель акціонували. Частина акцій залишилася в фонді Укрмайна, інші придбали фізичні, юридичні особи. Готель був у занедбаному стані. Дирекція взяла кредит під державні гарантії і почала реконструкцію. Тут з'являється Красовскі і за безцінь скуповує двадцять чотири відсотки акцій.

Зачитаю інформацію про його фірму: «Головна мета роботи «TNT» в Україні — скупка пакетів акцій у процесі приватизації підприємств для перепродажу. З метою ухилення від податків і укриття протиправної діяльності «TNT» постійно змінює юридичні адреси.

Компанія працює за схемою: в офшорних зонах створюються підприємства, які ніде не реєструються. В Україні відкривається представництво, що теж не реєструється, і за дорученням кіпрських компаній починає скупку контрольних пакетів акцій українських підприємств. Згодом за рахунок обігових коштів самих підприємств проводиться фіктивний міжнародний аудит (зазвичай представниками компанії), і контрольний пакет акцій виставляється на продаж.

Таким чином викуплено контрольні пакети акцій унікального заводу алмазних інструментів, газорозрядного заводу. Їхня продукція оцінюється в копійки й імпортується в Європу, де продається за світовими цінами. Податки в Україні не платяться, робітники отримують мізерну платню і працюють на старому обладнанні. За рік чистий прибуток нових власників від продажу алмазних інструментів становив п'ять мільйонів доларів.