Сергій Ухачевський - Чужа гра

— Чому так довго? — запитала, потягуючись, Ірина.

— Справи, кицю…

— Чи не час звільнятися і більше уваги приділяти мені?

— Ні, не звільнюся. Я мент кожною клітинкою тіла. Що читаєш?

— Роман «Проміскуїтет». Сигнальний примірник. Коли будемо їхати до Німеччини, заїдемо на могили моїх і Віталія. Покладу йому великий букет троянд. Він наче вгадав мене! Головна героїня помстилася всім причетним до вбивства чоловіка. Але найстрашніше те, що вона зрозуміла потім… Послухай:

«—… Поцілуй мене на прощання, — попросив Валентин.

Іра розгублено глянула на друзів. Ті відвели погляди. Ситуація, яка вимагала кількох банальних пострілів, ставала схожою на погану мелодраматичну сцену.

— А мене поцілуйте в дупу! — істерично зареготав Мишко. — Всі! Це моє останнє бажання!

— І мене, — заверещав Сашко, спробувавши зв'язаними руками стягнути штани.

— Та вбийте цих ідіотів! — вигукнув Валентин. — Яке щастя, що я їх більше ніколи не почую й не побачу!

— Робіть, що просить, — наказала Ірина. — Залиште нас удвох!

Її звикли слухати… Вони залишилися наодинці.

— Відпустиш? — запитав Валентин.

Іра, опустивши очі, заперечливо покивала.

— Я тебе безтямно кохаю, — дивився на дівчину, намагаючись востаннє намилуватися нею, запам'ятати цю мить і померти з нею.

Вдихнув хмільний запах її парфумів, гірко посміхнувся і ще раз попросив: «Поцілуй»…

Іра рвучко торкнулась холодними устами його уст і вибігла на вулицю. Валентин зітхнув і вийшов за нею. Так цілують покійників. Це — фінал… Через мить суєтне, земне відійде в минуле, зникнуть проблеми, розвіється у безвісті порох мерзенного світу. Але навіки залишиться на устах смак останнього поцілунку коханої, нехай не такого, як хотілося б…

З вулиці долинуло кілька матюків, сухі постріли; Валентин вийшов на ґанок. Під деревами лежали тіла трьох його вірних псів, яких зненавидів. Його ненавиділи теж — сотні людей. Навіть та, яку кохав.

Поглядом вибрав дерево, біля якого вирішив помирати. Кати з поваги до розважливої приреченості розступилися. Ірина навела на нього пістолет, проте, важко передихнувши, опустила.

— Стріляй, — прошепотів Валентин, — це легко.

— Не можу! — притупнула і, стримуючи сльози, повернулася в хату.

Рішуче підійшов Ігор зі своїм «маузером»…

Іра чомусь не почула трьох сухих пострілів… Зачинилася у своїй кімнаті і довго беззвучно плакала.

Вранці її викликав прокурор. Сідаючи в авто, раптом усвідомила: весь цей час вона грала в чужу гру. А в цій грі, скільки не перемішуй карти і не починай спочатку, у виграші буде казино».

Петро від цих слів відчув спиною холод, краєм ока зиркнув на кобуру з пістолетом, що звисала з крісла. Ірина відклала книжку і сказала, провівши по його щоці холодною долонею:

— Добре, що у нас все закінчилося не так.

Як і слід було очікувати, Кіркуєв загинув у в’язниці за нез’ясованих обставин, хоча встиг дати свідчення проти «гремлінів». Матеріали, передані до прокуратури, там і зависли. Максимів отримав звання полковника. З перемінним успіхом продовжує плести інтриги.

Шлапак довго крутив голову Оленці. Перед президентськими перегонами знову затесався в якусь партію, знов нагло покинув дівчину, помирився зі своєю дружиною і замешкав з нею в Києві. Кажуть, вона отримала чималу спадщину зі Штатів.

Ольга виїхала до Ізраїлю. Батько мало не збожеволів, навіть покинув Наташу і повернувся до дружини. Але на рішення доньки це не вплинуло. Вона хотіла бути разом із Ангелом.

Князь з Мелоном у Празі. Смик і Куля — в Скоп’є. Сфера їхніх інтересів має новий фланг — Тель-Авів, де розгорнувся Жора.

Кірцун потоваришував з Левчуком. Згодом їхні фракції у парламенті об’єдналися і почали спільний наступ на нафтовий ринок України. Цей ринок залихоманило.

Після президентських виборів 1999 року Ірина, розпродавши акції «Оілхоуму», повернулася до Німеччини. З Максимівим стосунки не склалися, він одмовився їхати. Раніше часто передзвонювалися, годинами говорили про любов, тепер — раз на місяць. Максимів просив її повернутися до Києва, вона кликала до себе… Свою обіцянку щодо сестер Кіркуєва виконала. Дівчата мешкають у Лейпцигу, заходять у гості і гуляють з Васильком та Наталочкою.

В американській романістиці існує закон жанру — твір має закінчитися хеппі ендом. Тож і мені слід було б зупинитися на оптимістичній ноті, але… Жанр жахів передбачає несподіванку — коли якесь страшило виринає у фіналі…