Сергій Ухачевський - Чужа гра

— Це ми, — почула голос охоронця.

Тіло хлопця, що прикрив її, підняли і поспіхом відтягли в під’їзд, на всі боки водячи рушницями і озираючись — десь міг бути снайпер-дублер.

— Що з ним?! — допитувалася Ірина. Але охоронці підхопили її під руки і потягли додому.

Перелякано подзвонила Максиміву:

— По мені стріляли! Охоронець закрив собою! Що робити?!

— Зараз буду.

Ірину почала бити нервова лихоманка. Кинулася до бару і з горла зробила кілька ковтків коньяку. Запропонувала охоронцям, але ті відмовилися.

— Що з тим хлопцем? — продовжувала допитуватися.

— Повезли до лікарні. Він був у бронежилеті.

Хлопці поводили себе спокійно, ніби щойно й не були під вогнем. Це отверезило й Ірину. А, може, подіяв коньяк. Похопилася і зателефонувала до Князя. Той, вислухавши її емоційну розповідь, сказав:

— Візьми себе в руки. Сьогодні дізнаюся, хто був замовником.

— Для цього є Максимів.

— Гаразд.

Невдовзі з’явилися правоохоронці.

— Що з нападниками? — поцікавилася Ірина в Максиміва.

— Перетворилися на фарш.

— А з охоронцем?

— Помер — три кулі в голову.

Ірина заплакала:

— А я навіть не знала, як його звати! Треба допомогти родині, — вирішила. — Чия це робота?

— Бацили. Отже, Петька.

— Що будемо робити?

— Прокурор виписав постанову на затримання Бацили. Головне — ізолювати його від Кірцуна, пересадити бригадирів та ланкових. Завтра на прес-конференції ти маєш кинути кілька каменів у город «гремлінів».

— Що з Циганом? Невже німецька поліція неспроможна знайти його? З ним двоє носатих виродків — найкращі прикмети!

Петро розвів руками.

Приїхали подруги, щоб підтримати Ірину, але самі були перелякані. Не вигадали нічого кращого, як сісти випити. Увечері до них приєднався Максимів з Османом. Так усі й залишилися ночувати.

Пізно вночі, коли по хаті розливалися могутнє хропіння чоловіків, почувся телефонний дзвінок. Ірина взяла трубку. Князь:

—… Наталочку викрали. Батьки звернулися в поліцію.

Зіскочила на ноги, обм’якла, сіла і безсило заплакала.

— Будемо діяти за сценарієм Максиміва, — вирішив Ігор.

Їм вдалося викрасти Наталочку після місяця стеження. Зателефонував Кірцун і наказав Валентину дати трубку комусь із Астаф’євих. Взяв Мишко:

— Йобты! Сегодня надо украсть ребенка. Сделаете, нахуй, получите по двадцать штук! Берите инициативу в свои руки, если Киря не способен.

— Ладно, старий! Задєлаєм. Сразу мочити??

— Йобты, ребенок должен остаться живым!

— Та ну її на хер, буду з ґавном няньчитися!

— Будешь, нахуй! За бабки — будешь!

— Яволь, майне командіре! — бовкнув.

— Валік, — звернувся до товариша. — Сьодня нада малу видьоргувати. Пєтька сказав, шо ти — більше не камандір.

— Вперед, — погодився, — крадите.

— Валік, та ми нє хатім слушать того козла. Только сидимо на голяках, без бабак, а він пообіщав по двадцять штук!

— Чë от меня надо? — втомлено запитав.

— Ти, карочє, знаєш, шо нада дєлать. Ми ж усьо рішили. Просто замість завтра заделаєм сьодня!

Приїхавши місяць тому до Німеччини, вони винайняли невеличку віллу під Лейпцигом, придбали машини. Спочатку Кіркуєв намагався тримати братів у руках, вимагаючи елементарної дисципліни, але потім збагнув, що то марна справа.

Мешкати з ними під одним дахом — каторга. Коло їхніх інтересів обмежувалося пиятикою, наркотиками і повіями. Щовечора обкрадали машини та приміські магазини. Приносили мобілки, ящики цигарок, горілку та пиво, продукти, телевізори та відео. У неділю збували це на російському ринку, на виручені гроші купували героїн. Придбали два автомати і три пістолети. Пробували рекетирувати українців, які тут працювали. Але їх давно оббирали кавказькі бандити. Вступати з ними в конфлікт не ризикнули.

Увесь цей час стежили за батьками Анджея та дружиною Князя, але їх охороняли люди Кулі, і викрасти дітей було неможливо. Вивчили розташування кімнат у будинку, режим, за яким живуть сім’ї. Схеми зміни охорони. Валентин щодня відкладав «акцію».

Останній тиждень Кірцун вимагав викрасти дитину, бо дізнався, що Ірина отримала акції «Руської» і на зборах акціонерів хоче змінити керівництво. А ще треба видерти у неї блокуючий пакет акцій «Оілхоуму». Петько хотів диктувати умови.

… Розрахунок виявився точним, і тієї ночі дитина опинилася у викрадачів — заплакана, перелякана. Мишко кричав на неї, Сашко бив, щоб не плакала, поки поверталися. Валентин наказав не знущатися над дитиною, на що близнюки відповіли, що він тепер — «не камандір».