Сергій Ухачевський - Чужа гра

— Які діти?! В голові тільки робота!

—… Поснідаєш, тільки тоді підемо!

— Справді, поїсти треба, — несподівано погодилася, викидаючи сигарету. — Печінка стала штрикати… Петре… А я ще гарна?

— Гарна. Коли б був трохи молодшим, поклав би на тебе око.

— Чому ж тоді мені ніхто цього не каже, ніхто не залицяється? Чому ніхто не дарує квітів?

— Тобі треба нове коло людей для спілкування.

— Мені б такого мужичка, як ти, — жартівливо підморгнула. — Як я дозволила Оленці тебе спокусити?

Петро чомусь перевів розмову:

— Наступного тижня Ангел вийде… Але дивіться мені, — покивав пальцем. — Зберу твоїх хитродупих братків і попереджу: якщо дізнаюся, що вони переступають закон, влізають у кримінал… Пороздираю задниці на німецький хрест!

— Петре, — по-дружньому обняла його Ірина, — ліміт на дурниці вичерпано.

… Поки одягала бронежилет, крутячись перед дзеркалом і підбираючи костюм, Максимів готував сніданок. Запахло відбивною. Ірина проковтнула слину. Підібрати літній одяг під бронежилет — складно. Навіть, коли він пластиковий, з титановою пластиною, що прикриває серце. Роздратувалася і пішла поскаржитися Петрові.

Той стояв біля вікна і сумно, дивився вниз.

— Щось сталося? — запитала Ірина.

Знехотя посміхнувся:

— Зі мною такого ніколи не було… — опустив голову.

— Оленка?! — здогадалася.

— Так, мої розвідники доповіли. Знову Шлапак.

В Ірини вихопилося:

— Боже! Хвора на голову. Вижену з роботи, нехай Роман іще раз її покине!

— Облиш. Хай живе як хоче.

— Невже не можеш поставити виродка на місце?!

— Від того вона мене більше любити не буде… Я застарий для таких експериментів…

— Все буде гаразд, — грайливо скуйовдила чорний чуб гостя.

За чверть години була одягнена у строгий шовковий костюм, і стала схожою на «синю панчоху», бракувало лише окулярів.

— Мало трауру, — оцінив дівчину. — Враження, що вийдеш на сцену і будеш показувати стриптиз. Азартні бісики в очах!

—… До речі, що будемо робити з Кіркуєвим?

— У нього не лишилося ані грошей, ані друзів. Тільки дві нещасних сестри, та й вони, коли дізналися, що викрав у Німеччині дитину… Але брат є брат.

— Якщо він дасть свідчення проти «гремлінів», я фінансую операцію Надійці і заховаю сестер від Петька.

— Щойно закінчиться справа з «Руською», Інтерпол його візьме, а ми домовимося про депортацію. Тут він не те що заговорить — заспіває. Тепер ти маєш піклуватися про його сестер!

— В скорім часі в нашій грі можна буде скинути карти.

Рада акціонерів «Руської» зібралася в «Оілхоумі».

Першими прибули «гремліни» зі своїми лакузами. Почувалися впевнено, наче в них було не тридцять шість відсотків акцій плюс десять акцій Кірі, а всі сто. Зустріч призначили тут, щоб пояснити присутнім, що невдовзі зміняться власники холдингу. Поводили себе нахабно, палили, збиваючи попіл на підлогу, матюкалися, реготали.

Ірина прийшла з Князем. Коли сіли, Петько повернувся до них з кріслом і зверхньо запитав:

— Йобты, какие у ти-a предложения? Я предлагаю: ты возвращаешь акции «Руськой» по номиналу, а потом передаешь контрольный пакет «Оилхоума» нам и готовишь макументы на передачу блокирующего пакета «Черное золото — Украина». Нахуй!

На Ірину цей монолог враження не справив:

— А якщо я відмовлюся? — запитала спокійно.

— Йобты, тогда ты вылетишь нахуй из этого рынка. К тому же у нас есть общие дела в Германии!

— Ваші пропозиції мені нагадують маячню з білої гарячки. Реалії інші. Я маю п’ятдесят чотири відсотки акцій «Руської» і збираюся змінити керівництво… А що ви маєте до «Оілхоуму»?

— Ты шо, вашше охренела, ссыкуха? — обурився Деметраш. — Будешь делать то, чë мы скажем!

— Одне вже зробила — ми зібралися тут, і наша розмова фіксується на плівку…

— Ну, ты и тупая блядь, — засичав Молдован.

— А ти — тупий сифілітик, — відбилася Ірина.

— Че?! — зірвався з місця, але його стримали колеги.

— Уроди, — озвався Князь, дивлячись на гостей з іронією. — Кіря працює на нас…

— Да ты казел, чë чешешь? — закипів Деметраш.

— У нас є матеріали, потверджені документально, про замовні вбивства, свідчення потерпілих, колишніх колег про ваші афери; дачні порнофільми. Західні та російські мас-медіа тільки чекають, коли ми передамо…

Кірцун поклав руку на плече Молдовану. Той спохмурнів і запитально перевів погляд на Князя.

— Але головне, що не ви нас тримаєте за горло… — продовжив Ігор спокійно. — Ми вас тримаємо за яйця. І не лише компроматом. У вас не залишилося навіть банди, яка обслуговувала б ваші мерзенні потреби.